Дівчата подякували хлопцеві й розійшлися.
Іванко подався до відьминої хати. Полляв два камені водою з озерця, з якого ще ніхто не пив. Два парубки ніби зі сну прокинулися.
– Ми довго спали, – сказали.
– Ого, були б ви спали, поки світу й сонця, якби я вас не розбудив водичкою з цього глечика. Ідіть, хлопці, додому. Відьма, як бачу, вже не має ніякої сили.
Парубки пішли. А Іванко з котиком подалися до очерету на березі ріки. Іванко вийняв перстень і поклав його на вершок тростини. Тростина захиталася, і на її місці раптом постала дівчина – гарна, як перша весняна квітка.
Іванко сказав:
– Я не зможу ні одного дня прожити без тебе. Будь моєю…
Дівчина дала йому золотий перстень, і вони пішли до її тата і мами. То були чесні гуцули, які виплакали очі за своєю єдиною донькою.
Вони зробили весілля. І котик все життя був з ними – пряв золоте прядиво й казки розповідав.
Дідова донька і бабина донька
Про дідову доньку і бабину доньку є багато казок, але це не така. Давно-давно одна баба, як ще дівкою була, нажила собі дитину. Дід тоді парубкував і цієї баби не знав, а як оженився, то щасливо ґаздував з гідною жінкою. Та сталося так, що жінка його вмерла, і люди підмовили, аби сватав з другого села бабу з донькою.
Вдовець теж мав доньку і вирішив оженитися. Жили вони, жили, але баба страшно ненавиділа дідову доньку, бо та була дуже гарною, і лише почала відданичити[16] – відбою від женихів не було. Дідова донька гарна та ще й працьовита, а бабина негарна та ще й лежебока. Бідкається баба сама собі:
– Та як так може бути – дідову доньку сватають, а з моєю ніхто й розмовляти не хоче.
І надумала позбутися дідової доньки. А як? Каже їй одного разу:
– Набери в мішки попелу і відвези до того млина, де дванадцять чортів мелють, а звідти маєш привезти дванадцять мішків питльованої[17] муки.
Набрала попелу дідова донька, сіла на воза і повезла. До того млина було далеко, і доїхала вона аж на вечір. Розпрягла коней, зайшла до млина і стала чекати.
Десь коло дванадцятої години млин сам почав молоти, і з’явилося дванадцять чортів.
Підходить найстарший чорт і каже:
– Ходи, дівко, танцювати.
– Та як я піду танцювати, коли стрічки не маю? – каже дідова донька.
Принесли чорти стрічку. Вона заплела косу, але танцювати знову не хоче.
– Як я піду танцювати у старій сорочці?
Принесли чорти й сорочку.
– Ходи, дівко, танцювати! – сердиться найстарший чорт.
– Та як танцювати, коли стара спідниця?
Пішли чорти, принесли спідницю. Одяглася дівчина, а танцювати не йде.
– Та ще чобіток не маю, – каже.
Бігали кудись чорти, бігали, а принесли й чобітки.
– Ходи, дівко, танцювати, – лютує чорт.
– Та ще сережок не маю, – озивається дівчина.
Метнулися чорти по сережки, так усе носили, поки дівчину не одягли з ніг до голови. А тоді