Торкніться голови й скажіть:
«Я думаю як мільйонер».
Другий спосіб нашого програмування називають наслідуванням. Які були щодо фінансів ваші батьки чи опікуни, коли ви були маленькі? Один із них або обидва добре вправлялися зі своїми грошима чи мали з цим невдачі? Вони були схильні витрачати чи заощаджувати? Були розважливими інвесторами чи не інвестували взагалі? Ризикували чи поводилися консервативно? Вони постійно мали гроші чи їхній грошовий потік був менш передбачуваний? Ваша родина легко заробляла гроші чи мусила долати перешкоди? У вашому домі гроші були джерелом щастя чи причиною неприємних сварок?
Чому ця інформація така важлива? Ви, певно, чули про «мавпування». Що ж, люди не надто вирвалися вперед. Дітьми ми навчаємося всього саме через наслідування.
Приказка «Яблучко від яблуньки не відкотиться» не просто схожа на правду, хоч як би більшість із нас не хотіла цього визнавати.
Це нагадує мені історію про жінку, яка завжди готує м’ясо до вечері, обрізаючи шматок з обох боків. Здивований чоловік питає, для чого вона це робить. Жінка відповідає: «Так готувала моя мама». Так вийшло, що її мама того дня прийшла до них вечеряти, тож вони спитали, чому вона обрізає м’ясо з обох боків. Мама відповіла: «Так готувала моя мама». Вони вирішують зателефонувати бабусі і спитати, для чого саме так обрізати м’ясо. Що ж та відповіла? «Бо в мене замала пательня!»
Сенс у тому, що у грошовій сфері ми загалом схильні повторювати одного з батьків або ж комбінувати їх обох у собі.
Наприклад, мій батько був підприємець і працював у галузі будівництва. Він зводив від десятка до сотні будинків згідно із проектом, і кожен проект потребував величезних капіталовкладень. Тато мусив вкладати все, що мав, і брати чималі позики в банку, аж поки не продавав ті будинки, отримуючи за них гроші. Тобто на початку кожного проекту ми грошей не мали й були по вуха в боргах.
Як ви можете собі уявити, протягом цього періоду тато мав не найкращий настрій і щедрістю не відзначався. Якщо я просив чогось, що коштувало хоча б пенні, після звичного: «Я тобі що, із грошей зроблений?» – чув: «Ти що, здурів?» Замість копійчини я отримував лютий погляд, що так і промовляв: «Навіть не думай попросити знову». Певен, ви знаєте такий погляд.
Усе йшло за цим сценарієм рік або два, поки будинки, нарешті, не продавали. Тоді ми мало не купалися у грошах. Тато раптом ставав геть іншою людиною – щасливою, доброю й надзвичайно щедрою. Він приходив і питав, чи не потрібно мені кілька баксів. Я хотів відповісти йому тим самим лютим поглядом, але був не такий дурний, тому просто закочував очі й казав: «Авжеж, тату, дякую».
Життя було чудове… аж до того страшного дня, коли він приходив додому й казав: «Я знайшов добрий кусень землі. Будемо будуватися». Добре пам’ятаю, як я відповідав: «Круто, тату, удачі тобі», – а в самого серце падало, бо я знав, що тепер знову буде тяжко.
Ми жили за такою схемою, відколи себе пам’ятаю,