Стінсон також зазначив, що після «інциденту з зарізанням» голос Клавдії почав поступово хрипнути, доки в день надходження до лікарні не зник повністю.
– Ця хрипота і ця фобія, – зазначив Стінсон, – є частиною паністерії…
Дай пригадав подробиці вбивств у Маккена й подальший допит Клавдії детективом Говардом Чемпом, під час якого вона зробила своє зізнання. Дай спитав Стінсона, чи схоже це на твердження, які вона робила щодо інших злочинів.
– Клавдія як хамелеон, – пояснив лікар, – як маленький кокер-спанієль… надзвичайна потреба догоджати, яка достеменно могла проявитися під впливом допиту. Гадаю, Клавдія дасть вам усе, що захочете, якщо помістити її в послідовну ситуацію. Вона чудово здатна на це і в ситуації, у якій немає послідовності. Її поведінка випливає з її оточення… Вона йде назустріч вимогам людей.
Дай спитав:
– Якщо надати Клавдії трохи інформації… зі справи про вбивство… від допитувача, чи можливо – не можливо, а дуже ймовірно, – що Клавдія все це повторить, виставивши себе однією з головних дійових осіб?
Стінсон кивнув:
– Клавдія дуже вправно приплітає себе до всього – майже як павук, який тче павутиння, сполучаючи уривки реального й вигаданого, допоки… до того ступеня, коли я нізащо не зможу відрізнити (а я справді приділяв чималу увагу її лікуванню), де закінчується вигадка й починається правда.
Під час перехресного допиту заступник прокурора Джеймс О’Ґрейді переглянув зауваження Стінсона про те, що «Клавдія – людина, яка живе в епіцентрі бурі, на цікавій арені подій у Колумбусі».
– Ну, – відповів лікар, – щодо «цікавої», не пригадую [щоб таке казав]. Вона, безумовно, завжди обирала якийсь демонічний світ, на межі соціальної пристойності – гадаю, ви так це називаєте.
– Люди, яких вона згадувала, – спитав О’Ґрейді, – її друзі та знайомі… вона розповідала вам про двох танцівниць, які справді були вбиті?
– Ні.
– Ви самі коли-небудь читали про це в новинах: нерозкрита справа двох танцівниць ґоу-ґоу – одна звідси, інша з Дейтона?
Стінсон відповів, що ні.
Після кількох запитань про лікування розладу жінки О’Ґрейді поцікавився, чи доктор Стінсон читав твердження Клавдії та чи чув він запис зізнання. Коли Стінсон сказав, що ні, О’Ґрейді спитав наполегливіше:
– Тож як я розумію, ви навіть не намагалися б висловити судження, що насправді було сказано у тій заяві, зокрема… про тон голосу… не прослухавши її.
– Аж ніяк.
– Гаразд, чи правильно я зрозумів, що ви також не ризикнули б судити про те, чи здатна була Клавдія під час першої розмови з помічниками шерифа зрозуміти, які її права і тому подібне?
– Принаймні нічого конкретного, ні.
– Дякую, докторе, – сказав О’Ґрейді. – Це все.
Отримавши свідка