Сусіди розповіли репортерові «Диспетч», що місіс Марта («Марті») Мартін була кредитним інспектором у Міському національному банку, де пропрацювала тринадцять років. Джеррі Мартін мав небагато грошей і був «просто чоловіком, який щодня ходить на роботу». Мартіни були одружені вісім років (кожен – другим шлюбом) і переїхали до будинку на Морз-роуд три роки тому. Пара часто влаштовувала розваги для друзів у себе вдома. Хоча наразі вони не були активними діячами жодної організації, Джеррі був одним із засновників-добровольців пожежної служби Вайтголла.
Станом на п’ятницю, 26 травня, Бюро кримінального розпізнання й розслідування підтвердило, що Мартінів убили з тієї ж зброї, що й Джонса, Філдза і трьох жертв у будинку Маккена – тепер сім смертей пов’язувала одна зброя. Прикрим чином для кількох міських детективів «наближене до розслідування джерело» розголосило подробиці щодо знаряддя вбивства журналу «Колумбус Сітізен-Джорнел», який розмістив на першій шпальті статтю під заголовком:
Знаряддям убивства, якщо вірити статті, був напівавтоматичний 22-каліберний «Штьоґер Люґер», вироблений у Західній Німеччині. «Штьоґер Люґер», відомий як «горе-ствол», оскільки частенько давав осічку й заклинював, був одним із пістолетів, які найширше продавалися через поштові замовлення до 1968 року, коли був ухвалений федеральний закон про заборону на продаж поштою ручної вогнепальної зброї, окрім як до збройних крамниць.
2
Першим із Департаменту поліції Колумбуса на місці вбивства Мартінів опинився сержант Білл Стекмен з відділу вбивств (той самий «Татко» Стекмен, який колись розмірковував про вдочеріння сестри Клавдії, Ненсі) і був призначений відповідальним за місцеве розслідування «вбивств 22 калібру».
Двометровий, білявий та блакитноокий детектив щойно почав носити слуховий апарат і досі трохи соромився цього. Він говорив тихим гортанним голосом, який підіймався глибоко з грудей. Відділ убивств був його життям, і те, як «Стек» вів це життя, однаково схвалювали прокурори й адвокати.
Більшість робочих днів Стекмена тепер тривали по вісімнадцять годин, і було загальновідомо, що він практично живе у Детективному бюро.
Кожного нового підозрюваного треба було перевірити, перевірити повторно та зняти підозри. Стекмен мав стежити за допитами понад двох сотень людей, які могли прямо чи непрямо бути причетні до вбивств.
«Убивства 22 калібру», як збагнув незабаром Стекмен, ставали важливішим за все в його житті. Треба лише мати терпіння, і все прийде: зачіпка, слід, прорив. І коли це станеться, він буде готовий, адже знає свою справу. Розслідування вбивств було його світом: він марив ним, жив ним, любив його.
Конец ознакомительного