– Дозвольте, колеги, не можна нас обвинувачувати у ворожости до однієї нації; навіть якщо ця нація не має батьківщини і тому природно не сприймає поняття «батьківщина» так, як ми, – і то ще не гріх. Але інша справа, якщо ця нація є носієм ідей, котрі…
Пам’ятаю, я здивувався, що у «трупарні», у споконвічному царстві єдиної й незмінної Марсельєзи, стали можливими такі ноти, без оплесків, правда, але й без скандалу. Я тільки не міг ще здогадатися тоді, що, трапилось би на рік пізніше, був би вже й співчутливий відгук.
IX. Інородець
Я починав входити в суспільну діяльність: «секретар тимчасового правління Спілки санаторних колоній і інших гігієно-дієтичних закладів для лікування і виховання слабких на здоров’я учнів незаможного єврейського населення міста Одеси та його передмість». Факт: саме таку назву воно мало, і в молодості я довго ще міг виговорити весь титул за одним духом. Виникла ця спілка теж почасти з крамольним задумом: під видом «гігієно-дієтичного закладу» можна влаштувати заняття гімнастикою, а під видом гімнастики – самооборону. На півдні починали говорити, що скоро це стане «при нагоді». Але поки що, правління мені запропонувало набрати декілька добровольців, щоб обходити бідноту, – записати, кому потрібне дарове вугілля; або, можливо, дарова маца, не пам’ятаю. Я передав це старшим дітям Анни Михайлівни. Марко записався (потім не пішов, забув і дуже вибачався); Ліка, не піднімаючи очей від брошури і не витягнувши пальців з рота, подала знак головою, що відмовляється; Маруся сказала:
– У парі з вами, добре?
У її згоді нічого несподіваного не було: я вже знав, що в неї в натурі є слушна турботлива жилка. Це вона, коли Самойло приїхав із містечка, за півтора року підготувала його до іспиту, який потрібний був для аптекарської його кар’єри, а сама тоді ще була дівчинкою; вона й тепер займалася з небіжкою кухарки, дуже ретельно. Коли захворів один з її «пасажирів», приїжджий без рідні в Одесі, вона ходила до нього тричі на день, слідкувала, щоб приймав ліки, міняла компреси, хоча час його ласки (знаю від неї) тоді вже давно був позаду. Вона вміла навіть зварити прийнятний сніданок і перешити блузку.
Коли зайшов за нею у призначений день, у передпокої я застав Самойла, що виходив. Він був чимось засмучений, кусав губи, навіть бурчав незрозуміло; про щось хотів мене запитати, але не запитав. У вітальні я застав матір і Марусю; обидві мовчали так, як мовчать люди, які щойно посварилися. Маруся явно зраділа, що може піти; по дорозі на візнику була неговірка і теж кусала губи.
– У чому річ, Марусю, хто кого образив?
– Маєте чудову нагоду помовчати, – сказала вона злобно, – раджу нею скористатися.
Я