– Хай буде так, – сказав пан Фробішер, який і не чекав жодної іншої відповіді, але все ще відчував, що його прямий обов’язок запропонувати альтернативу. – А тепер обернімо ваші клопоти на нашу користь.
– Як ви пропонуєте мені це зробити, сер?
– Тепер, коли ви буде звільнені від щоденних репетицій хору, у вас з’явиться більше часу, щоб підготуватися до вступного іспиту.
– Аякже, сер, але я все ще маю свої обов’язки як…
– І я зроблю все, що в моїх силах, щоб ваші обов’язки старости школи були не такими обтяжливими в майбутньому.
– Дякую, сер.
– До речі, Гаррі, – зронив пан Фробішер підводячись, – я тільки-но прочитав ваш твір про Джейн Остін, і мене зачарувала ваша думка, що якби панна Остін змогла вступити до університету, то вона, можливо, ніколи б не написала жодного роману, і навіть якби написала, то її творчість, імовірно, не була б такою проникливою.
– Іноді залишатися знедоленим є перевагою, – відповів Гаррі.
– Це не схоже на слова Джейн Остін, – зауважив пан Фробішер.
– Бо це сказала не вона, – пояснив Гаррі. – А хтось інший, хто не ходив до університету, – додав він, але нічого не став пояснювати.
Мейзі зиркнула на свій новий годинник і всміхнулася.
– Тепер час вирушати, Гаррі, якщо не хочу спізнитися на роботу.
– Звісно, мамо, – сказав Гаррі, вискакуючи з-за столу. – Я відпроваджу тебе до трамвайної зупинки.
– Гаррі, чи думав ти, що робитимеш, якщо не отримаєш цю стипендію? – поцікавилася його мати, нарешті поставивши запитання, якого уникала упродовж кількох тижнів.
– Постійно думаю, – сказав Гаррі, відчинивши їй двері. – Але в мене немає якогось особливого вибору. Просто доведеться повернутися до Меррівуда, а коли мені виповниться чотирнадцять років, піду і знайду собі роботу.
10
– Чи готові ви постати перед екзаменаторами, юначе? – запитав Старий Джек.
– Не настільки готовий, наскільки мені б хотілося, – відповів Гаррі. – До речі, я дослухався до вашої поради і перевірив екзаменаційні роботи за останні десять років. Ви мали рацію, існує певна закономірність, деякі з тих самих запитань з’являються через ті самі проміжки часу.
– Гаразд. А як у вас із латиною? Ми не можемо дозволити собі її не скласти, навіть якщо всі інші предмети вдасться скласти на відмінно.
Гаррі всміхнувся, коли Старий Джек сказав «ми».
– Завдяки Дікінсу я набрав шістдесят дев’ять відсотків минулого тижня, хоча й відправив Ганнібала форсувати Анди.
– Якісь шість тисяч миль похибки, – засміявся Старий Джек. – То що, на вашу думку, стане вашою ахіллесовою п’ятою?
– Сорок випускників школи Святого Беди, які складатимуть той самий іспит, не кажучи вже про двісті п’ятдесят представників інших шкіл.
– Забудьте про них, – порадив Старий Джек. – Якщо продемонструєте те, на що здатні, вони перестануть бути проблемою.
Гаррі