– Ледь не у всьому, що траплялося поганого з Едді, винен ти! – заволала вона тому голосу. – Ти всім зробив би послугу, померши в юності, Генрі!
Присутні в печері навіть не озирнулися на неї. У чому справа? Хіба вона з Нью-Йорка перестрибнула сюди тодешем заради забави? Якщо так, чому вона не чула дзвоників?
– Тихіше, тихіше, кохана. – Це в її голові прозвучав голос Едді, ясний як день. – Просто дивися.
– Ти його чуєш? – спитала вона в Мії. – Ти його…
– Так! А зараз помовч!
– Скільки ще ми тут мусимо залишатись? – спитав Едді в Каллагена.
– Боюся, ще якийсь час, – відповів Каллаген, і Сюзанна зрозуміла, що бачить те, що вже відбувалося. Едді з Каллагеном прийшли до Печери дверей, намагаючись відшукати Кельвіна Тауера і його друга Аарона Діпно. Якраз перед самою битвою з Вовками це відбувалося. Це Каллаген тоді пройшов крізь двері. Поки священик проскакував, Чорна Тринадцятка вхопила Едді. І ледь не вбила. Каллаген повернувся якраз вчасно, щоб утримати Едді, коли той був готовий кинутися з кручі просто в глибоке провалля.
А саме цієї миті Едді якраз витягав торбу – авжеж, рожеву, вона не помилилася, на боці Кальї вона була таки рожевою – з-під шафки першовидань капризного сея Тауера. У торбі лежала потрібна їм куля, яка з тією ж метою потрібна була Мії: бо нею відкривалися Незнайдені Двері.
Едді взяв торбу, напівобернувся, та раптом застиг. Насупився.
– Що таке? – спитав Каллаген.
– У ній щось є, – відповів Едді.
– Скринька…
– Та ні, щось вшите в підкладку. На дотик схоже на камінець чи щось подібне.
Раптом він подивився ніби прямо на Сюзанну, і та усвідомила, що вона все ще сидить на парковій лавці. Не чутно більше голосів із глибин печери, є тільки шипіння й плескіт води у фонтані. Печера поблякла, Едді й Каллаген поблякли. Немов з найдальшої далі долетіли останні слова Едді:
– Можливо, тут є секретна кишенька.
І вже після цього Едді зник.
Отже, тоді вона у тодеші не побувала. Її короткий візит до Печери дверей виявився лише видінням. Чи то, бува, не Едді надіслав їй цю візію? А якщо Едді, чи означає це, що він отримав сигнал, який вона намагалася надіслати йому з Доґана? То були питання, на які Сюзанна не мала відповідей. Якщо їй доведеться побачитися з ним знову, вона його спитає. Вже після того як вкриє його не менш як тисячею поцілунків, звісно.
Мія підняла червону торбу й повільно провела руками по її боках. Так, судячи з форми, в ній лежить коробка. Але щось іще відчула вона на дотик, якусь припухлість. Едді таки мав рацію: ніби камінчик.
Вона чи, може, вони – тепер для неї це вже не мало значення – вивернула торбу, помітивши при цім, що пульсація тієї речі, що лежала в ній, посилилася, але намагаючись про це не думати. Ось воно, ось тут… під чимось, ніби під швом.
Нахилилася ближче й побачила на підкладці торби не рубець, а щось на кшталт клапана