застарілою. Хоча ще досі точно не з’ясовано, в чому полягає її непридатність, усе ж надалі навряд чи, а то й зовсім не можна користуватися нею, і навіть якщо відверто її не відкидають, то не дуже й полюбляють. А ми повинні мати упередження на користь чогось неоціненного, вірячи, що воно ввійде в ужиток і стане популярним. Неважко добачити, що метод побудови судження, наведення підстав і спростування протилежного йому судження з допомогою підстав, – не та форма, в якій може постати істина. Істина – це рух істини в собі, а згаданий вище метод – це пізнання, зовнішнє щодо свого матеріалу. Отже, воно властиве математиці і його слід лишити математиці, що, як сказано, бере за свій принцип чужі поняттю кількісні відносини і має за свій матеріал мертвий простір і не менш мертві одиниці. Або ж такий метод, набувши вільнішого характеру, тобто залучивши більше сваволі й випадковості, може лишитись у повсякденному житті, у спілкуванні та в історичному повчанні, що задовольнить радше цікавість, ніж пізнання, й годиться, мабуть, лише для передмов. У повсякденному житті свідомість має за свій зміст пізнання, різний досвід, чуттєву конкретність, а також думки та принципи і взагалі все те, що вже наявне або править за непорушне усталене буття чи сутність. Свідомість почасти йде далі, а почасти уриває зв’язок, чинячи сваволю над тим змістом, і поводиться так, немов зовні визначає і трактує той зміст. Вона веде зміст назад до чогось певного, нехай навіть до відчуття миті, й переконаність стає задоволена, досягнувши якогось уже знайомого опорного пункту.
Та коли необхідність поняття усуває зі своєї царини вільний перебіг міркувань під час розмови, а також педантичну процедуру наукової помпезності, то, як уже згадано вище, її місце не повинні посідати непослідовні здогади та осяяння, а також сваволя пророчих висловлювань, бо вони зневажають не тільки ту наукову процедуру, а й науковість узагалі.
Засвоєна в системі Канта і винайдена знову завдяки тільки інстинктивній прозірливості, але ще мертва й незбагненна, тріада була піднесена до значення абсолютного методу, і, таким чином, істинна форма утвердилась у своєму істинному змісті й водночас виникло поняття науки, проте вживання цієї форми теж годі назвати наукою, бо воно призвело до її перетворення в безживні схеми, власне, в один загальний шаблон, а наукова організація опустилася до рівня синоптичної таблиці. Цей формалізм, про який вище ми говорили загалом і метод якого хочемо викласти тут набагато докладніше, вважає, ніби він зрозумів і висловив природу й життя якоїсь даної форми, якщо проголосив, що визначеність схеми – це її предикат. Цей предикат може бути суб’єктивністю або об’єктивністю, а то й магнетизмом, електрикою і т. ін., скороченням або розширенням, сходом або заходом і т. д., і така предикація може нескінченно урізноманітнюватися, бо згідно з цим методом кожну визначеність або форму можна застосувати для іншої визначеності чи форми як шаблон чи схематичний елемент,
