За чотири роки після розірвання шлюбу справедливо буде сказати, що машиніст став кимось на кшталт скептика. Він згадує їхні з дружиною обітниці одне одному, які вони виголошували перед Господом. Якщо людина, яка присягається вам у вічному коханні, може раптом перестати любити, то в що там вірити?
Самотній і невпевнений, він мандрує з міста до міста, з квартири на квартиру, від роботи до роботи, і майже ніщо його у цьому світі не тримає. У нього проблеми зі сном. Єдине, що допомагає – перегляд нічних програм по телевізору з вимкненим звуком. Нескінченний потік зображень заспокоює його думки, і він засинає.
Одного разу вночі під час цього ритуалу його увагу привертає передача, якої він раніше не бачив. Перед величезною аудиторією за кафедрою стоїть чоловік, за спиною якого чималий екран з його ж обличчям. Чоловік плаче. Камера показує захоплених людей. Дехто з них теж плаче, але машиніст точно знає, що не від горя.
Тієї ночі він не засинає. Він умикає звук і всю ніч дивиться цю передачу.
Наступного дня він проводить деякі дослідження і відкриває для себе євангельське християнство, що веде його в подорож, про необхідність якої він не знав. Машиніст дізнається, що аби стати євангельським християнином, потрібні чотири складники. Перший – ви маєте переродитися. Чоловікові подобається думка про те, що можна народитися знову, вільним від гріха і тому гідним любові й спасіння душі. Другий і третій складники – ви маєте щиро вірити в Біблію та в те, що Христос помер за наші гріхи. І останнє – ви повинні зайняти активну позицію, поширювати і проповідувати Євангеліє.
Ось чому машиніст виголошує свою промову через гучномовець. Як він може не поділитися своєю віднайденою радістю з ближніми? А це справжня радість, яка корениться у щирій вірі. У впевненості, що ваше життя має мету й сенс. Що хоч земне життя може бути важким, у майбутньому існує краще місце, і в Господа є план, як вас туди привести.
Що все, що сталося з ним, навіть погане, сталося не випадково.
Деніел
Відколи я дозволив Усесвіту керувати моїм життям у цей Останній День Дитинства, я вирішую не чекати наступного потяга до Тридцять четвертої вулиці. Машиніст сказав шукати Бога. Можливо, він (чи вона – але кого ми дуримо? Господь – однозначно чоловік. Бо як інакше пояснити війни, чуму і стояк уранці?) просто зараз, тут, на Таймс-Сквер, саме чекає, щоб його знайшли. Утім, опинившись на вулиці, я одразу згадую, що Таймс-Сквер – це філія пекла (геєна вогненна мерехтливих неонових вивісок, що рекламують усі сім смертних гріхів). Господь ніколи б тут не зависав.
Я спускаюся Сьомою авеню до своєї перукарні, виглядаючи якогось Знака. На Тридцять сьомій вулиці я помічаю церкву. Піднімаюся сходами і смикаю дверну ручку, але двері зачинені. Мабуть, Господь спить. Я роззираюся навколо. Жодного Знака. Я шукаю щось непримітне, як-от довговолосий чоловік, який перетворює воду на вино і тримає плакат, проголошуючи себе