Рухався він швидким перевальцем, стаючи від того дуже подібним до ведмедя. На ходу витирав хусткою зопріле чоло, а коли зупинився перед одним із міняйл, висякався й потому провів хусткою ще й по потилиці. Про що домовлявся метушливий, Клим зі свого місця не чув, але бачив, як міняйло показав дивному клієнтові на пана Юзя. Той так само відзначив прикметного провінціала, але вступати в гру не квапився: за неписаними правилами, ніхто не міг перебивати клієнта у колеги. Та щойно побачив, як чоловік квапиться до нього, артистичним жестом перехопив тростину й посунув назустріч.
Вони зійшлися.
Коротка ділова розмова.
Чи то Климові здалося від тривалих очікувань, чи справді його увага вже настільки загострилася, що він вловив сигнал, – але боковий зір зачепив двох молодиків, на яких ще кілька хвилин тому не зважав. Або, скоріш за все, їх тут просто не було. Інакше погляд не оминув би. На одному, трохи старшому, були штани на широких помочах, смугаста сорочка з засуканими рукавами, заломлений набакир картатий картуз. Інший, молодший, носив білу сорочку із розстебнутим коміром, заправлену в картаті штани, поверх сорочки – жилетка, штаням у тон. Свій картуз, світлий, однотонний, хлопчина збив на маківку. З-під заламаного козирка виглядав зухвалий русявий чубчик. У кутику рота приліпилася, ніби завжди там була, цигарка.
Кошовий уже знав, як виглядають батяри. Бо навіть спробував скористатися з поради Юзя й прогулявся на Верхній Личаків, та забрів недалеко, втратив до таких мандрів інтерес. Зрозуміло, не ходитимеш вулицею й не чіпатимеш кожного з найдурнішим запитанням у світі: «Дуже перепрошую шановного пана, ви не знаєте, хто міг поцупити мої двісті тридцять корон?» Простіше вже чатувати тут, хай і виглядатиме повним посміховиськом.
Смикнулося віко.
Погляд скочив від парочки знову до метушливого. Той саме вийняв з кишені пухкий гаманець. Слинячи пальці, відраховував Юзьові банкноти.
Батяри вже нікого й нічого довкола не помічали, зосередившись на ритуальному дійстві міняйла та його клієнта.
Знову смикнулося віко.
Клим у передчутті, що за мить почнеться те, заради чого він убивав усі ці дні, для чогось стис кулаки, ступив кілька кроків уперед.
Картатий щось коротко кинув Чубчику, майже в унісон із Кошовим рушив у напрямку Юзя і його прикметного метушливого клієнта. Чубчик же тим часом сплюнув цигарку на брук, поціливши прямісінько в ринву, заломив козирок свого картуза ще сильніше, при цьому міцно насунувши його на голову. Він уже примірявся. Чи Климові здалося, чи той справді зігнув ноги в колінах.
Узявши в міняйла стосик корон, чоловік із заклопотаним та водночас – явно задоволеним виглядом, із почуттям виконаного обов’язку почав мостити свій скарб у гаманець.
Юзьо тим часом утратив до чоловіка будь-який інтерес.
Повернувся, аби відійти в тінь сірої