– Що – навпаки?
– Жодних відмов. Навпаки, ваше запрошення для мене – честь. Проте не хотів, не відчував за собою права забирати час у…
– Матка Бозка, хоч ви припиніть щебетати! – Тепер Магда не приховувала роздратування. – Мені здавалося, ви простіший, ніж ті, хто мене оточує.
– Простіший?
– Інший. Так точніше буде. Навпаки, не такий простий, яким хочете виглядати. Мабуть, ви вже знаєте, що я вдова досвідченого поліцейського. Тож мене складно обдурити. Особливо після того, як ви розклали все по поличках тому дурневі Ольшанському.
– Чого це він дурень?
– Я знаю, що кажу. – Фраза прозвучала різко, мов ляпас. – Називаючи вас простішим за інших, маю на увазі те, що ви не схожі на того, хто дотримується непотрібних умовностей і так званих пристойностей, коли це недоречно й не потрібно. Ви, пане Кошовий, навряд чи великий шанувальник субординацій, дистанцій та інших умовностей, світських і офіційних. Вас не так просто приборкати, і не треба зараз сперечатися з жінкою.
– Не буду. Вам краще знати. – Клим, удаючи цілковиту покору, схилив голову. – Дякую, що попередили про намір приборкати мене. Так собі розумію, ви бачите в мені дикого звіра.
– Чому – звіра?
– А кого ще треба приборкувати?
– Не будемо гратися в слова, пане Кошовий.
– Та Боже збав, які там ігри! Менше години тому ваш пан інженер чітко вказав мені на моє місце. Інші мовчки погодилися з ним. Тепер же ви покликали мене до себе в коляску, немов дресироване цуценя. Могли б іще сказати: «Алє – гоп!»
Він починав заводитися і відчував це. Та стримуватися набридло – досить було самих лише прямих звинувачень у шпигунстві. Магда помітила в нього зуби. Що ж, треба їх показати хоч трошки, аби не розчаровувати жінку.
Але вона промовчала. Якийсь час вони дослухалися до гамору міських вуличок та цокоту копит по бруківці. Магда поправила вуаль, покрутила віяло в затягнутій тонкою рукавичкою правиці, зітхнула.
– Ви не надто вірно сприйняли та оцінили все, що відбулося сьогодні. Та я не маю наміру переконувати вас у помилковості висновків. Хоча б тому, що навряд чи збираюся підтримувати з вами якісь контакти надалі. Щодо Адася… – вона осіклася, виправилася, – пана інженера Вишневського, то він особа значно більшого масштабу, ніж ви можете собі уявити. Промисловці його цінують, а значить, він може собі дозволити постукати в двері дуже важливих персон. Йому відчинять, радо приймуть і до думки дослухаються. Ще він спортсмен, надихає своїм прикладом громадян, у своїй газеті той же пан Попеляк не раз описував його спортивні ініціативи.
– До чого ви мені це говорите зараз? Я вже зрозумів, що пан Адам Вишневський – не остання людина у Львові.
– Кажу так тому, пане Кошовий, аби ви зробили все ж таки вірні висновки. Чоловік такого статусу, який має Вишневський, ніколи не опуститься до того, аби вказувати, як ви кажете, місце. Звісно, бували випадки, коли пан інженер ставив