Андреа робила свій фільм, і він спостерігав за нею, мов заворожений. За її силою, цілеспрямованістю і рішучістю. Льюїс знав, що вона дуже хвора, що їй страшенно болить, – але на відео цього зовсім не було видно. Андреа якось примудрилася говорити переконливо і з любов’ю, і навіть жартувати. Без перебільшення, це була одна з кращих ролей в її житті.
Він, а не вона, не міг зберігати спокій, у нього тремтіли руки, і йому постійно доводилося змахувати сльози з очей. Слабак. Він ледь усе не зіпсував, а вона вивезла все на собі.
Але після того, як справу було зроблено (один дубль, в якому їй дивовижним чином удалося створити ефект спонтанності, хоча він знав, що вона репетирувала), рештки життя і енергії, які в неї ще залишалися, вичерпалися остаточно. Це була її лебедина пісня, і за кілька хвилин після того, як було знято останній великий план, її сива голова впала на пухкі подушки і в палаті запала дзвінка тиша.
Потім вона ще кілька разів судомно вдихнула повітря і запитала, як вона зіграла, але він уже знав – знав, що це було останнє, що в неї лишилося, і це останнє вона віддала своїм донькам. А потім були лише тиша і морфін аж до самого кінця.
Це був дивний досвід, бачити, як людина помирає. Льюїс навіть не був певний, що вона справді померла, коли це таки сталося, бо перед тим кілька разів була помилкова тривога.
Одного разу Андреа пролежала кілька хвилин без дихання – чи йому здалося, що минули цілі хвилини – але коли він нахилився до неї, вона раптом розплющила очі, а він налякався і заверещав наче велика товста дівчина. Принаймні це її розсмішило – хоча потім сміх перейшов у напад кашлю.
Однак годину тому це завершилося. Усе завершилося. Її яскраве життя, її чорний гумор, її кипуча життєрадісність. Шістдесят п’ять років любові, сміху і досвіду – усе зникло. Одна тонка рука зісковзнула з ковдри і вільно бовталася, звисаючи з краю ліжка, і коралові нігті різко контрастували з білою постільною білизною, а інша – та, якою вона вчепилася в його долоню, – обм’якла, бо в ній більше не лишилося життя.
Він чекав, чекав, і потім чекав ще якийсь час. Частина його бажала, щоб ця мить настала – він хотів, щоб її муки закінчилися. Але інша частина почувалася так, ніби він помер разом з нею, що не було б найбільшою бідою у світі. Йому хотілося б залізти в це ліжко, накрити простирадлами їх обох і просто припинити дихати. Припинити існувати.
Світ без Андреа в ту мить видався йому настільки жахливим, що він не зміг його навіть уявити.
У Льюїса було чимало друзів протягом його довгого й багатого на події життя – але ніхто не міг зрівнятися з Андреа. Вона була сплеском енергії, веселкою, яка осявала сірий світ, спалахом яскравого світла, що пронизує темряву. Вона була його рідною душею, його справжньою любов’ю, хоч і не його коханкою, спільницею його злочину.
Він уперше побачив її, коли переїхав до села багато років тому і їхні очі зустрілися над стендом з гігантськими овочами на щорічній виставці. Вони обоє розглядали дурнуваті величезні кабачки і обоє