– Облиш її, а то я покличу пані Каннінгем.
Після цього лунає тихе сумне схлипування, з чого Роуз робить висновок, що Тасмін поплатилася за свою сміливість.
Джекі тягне її голову вгору, смикаючи за довгий кучерявий хвостик, а тоді знову притискає її обличчям до вологої землі. Роуз відчуває, як на зуби потрапляє земля, знову панікує, а в очах їй темніє.
І коли вона вже готова здатися і прийняти свою передчасну смерть, десь угорі лунає вереск, від якого аж вуха закладає, і раптом важке тіло Джекі зникає.
Якусь мить Роуз переводить подих, а тоді озирається, щоб побачити, що відбувається. Розлючена Поппі прибігла і накинулася на Джекі в праведному гніві, притиснула її до землі і лупить по голові. Роуз гадки не має, як їй це вдається, адже вона не тільки на два роки молодша за Джекі, але і легша за неї майже на цілого бегемотика.
– Ніколи! – Волає Поппі, підкріплюючи кожне слово ударом стиснутого кулачка. – Не смій! Чіпати! Мою! Сестру!
І звісно, саме в цей момент нарешті приходить місс Каннінгем, побачивши яку гурт глядачів магічним чином зникає: усім раптом терміново треба пограти у футбол, позбирати бедриків чи поговорити про Заммо зі вчорашньої серії «Ґрендж Гілл».
Пані Каннінгем силоміць відтягує Поппі від Джекі, яка лишається вся в грязюці, сльозах, і так, Роуз не без задоволення помічає це, у тому самому собачому лайні, яким вона погрожувала їй кілька митей тому.
Сухорляве тіло Поппі аж тремтить від люті. Вона дивиться на Роуз, яка вже встає на ноги, і одразу ж заспокоюється, побачивши посмішку старшої сестри. Посмішку, яка говорить їй, що все гаразд, що все буде добре, що нема причин хвилюватися.
Роуз знає, що тепер у Поппі будуть проблеми. Але в глибині душі вона так само знає і те, що сестра пішла на це свідомо. І нехай здається, що це Роуз слідкує за ними обома, але, коли трапляється якась пригода, саме Поппі завжди готова летіти бити того, хто їм загрожує. Вона її янгол помсти, і кожен, хто її розізлить, заплатить за це сповна.
Роуз обтрушує бруд зі свого одягу і готується бути для сестри адвокатом. Щойно вона випростовується, Поппі тікає від пані Каннінгем, яка читає їй мораль, і кидається обнімати Роуз. Вона така худа, і така заплакана, і її волосся таке розпатлане, і вона трохи скидається на волоцюгу.
Роуз обнімає її, розгладжує волосся і шепотить їй на вушко:
– Дякую, Попкорн. А тепер не хвилюйся – усе буде добре.
– Мама мене приб’є…– бурмотить Поппі: вона вже починає усвідомлювати серйозність становища, бо пані Каннінгем наближається до них, тримаючи руки в боки, і дивиться на них осудливо.
– Мама, – відповідає Роуз, на сто відсотків певна, що так і є, – повністю тебе підтримає. Мабуть, вона ще й поведе нас кудись, щоб відсвяткувати це чаєм з тістечками.
Глава 4
Наш