– Данков! Данков! Данков! – по хвилі всі дружно кликали того справжнього чоловіка, якого зовсім недавно самі й вибрали.
– Та пропустіть же нашого спійманого бичка наперед, поки ніхто його не відв’язав, – просили демонстрантів. – Нехай комісар ним полюбується, – штовхали його поперед себе, не жаліючи. На ходу давали й інші стусанів далеко не бідному Безпалову. – Дружина вже пропонує за нього чималий викуп, – повідомляв хтось голосно. – Як поведетеся на гроші, тоді нічого не отримаєте! – закричали цареборисівські жінки. І такі вони були дружні, що й самі повірити в те не могли.
Коли залишали майдан, збираючись додому, у баби Палажки був такий щасливий вигляд, неначе їй подарували три фунти золота. Нескладно було здогадатися, що тепер їй хотілося підбити підсумки цього непростого дня. Вона то кахикала, то руки потирала, збираючись із думками.
– Та починайте вже, а то все лаштуєтесь, а воно знову не з тієї ноги, – кепкувала з неї Настя.
– Смійся! Смійся! Сиділи б ви на Великдень без паски, якби не баба Палажка. Тепер борошна нам точно дадуть, – навіть облизувалась, неначе вже пробувала свою смачну паску. – А із землею чомусь тягнуть. То невже поважні чоловіки хочуть, щоб ми знову зібралися? – тепер вона й від такого б не відмовилась. – Чого їм ще не вистачає? Про те, щоб забрати землю, уже й рішення повітового селянського з’їзду є, і не тільки про поміщицьку, а й церковну, монастирську та казенну. Підписано й на передачу її селянам без-кош-тов-но, – і так вона це сказала, неначе з високої трибуни перед великою громадою. – Але чому все затягується? – спинилася й розвела руками.
– Краще б не знати, ніж довго чекати, – любила й Настя їхню багату народну мову.
– Ні, крига скресла, і ми це знаємо, – вона вважала, що до перемоги вже недалеко. – Тільки коли довго тягтимуть, ми й у цьому питанні знайдемо винуватців, – посварилася пальцем у бік земської управи. – Поводимо одного та другого по Ізюму, як Безпалова сьогодні. Того обмотали тканиною, яку він придбав по блату, а Семикіну й Сумцову прив’яжемо до плечей по доброму оклунку з землею. Коли їх потягають, швидко одумаються! – Палажка й до такого була готова.
Йшли та далі говорили про те, як довго це питання визрівало, поки набрало такої ваги. Пригадували й тих перших, що висунули таку вимогу – ними були інтелігентні чоловіки з партії есерів, які ще бозна-коли закликали вимагати демократичних прав, але, поки був на столі шматок хліба, цей люд розкачати не вдалося. Тепер уже кожен селянин розумів, що без боротьби нічого не вийде. Пропала в людей совість, куди й подівся сором, скрізь командують нахабні та крикливі, які роблять усе, аби набити грішми свої кишені. Здається, тим тільки й живуть, усе інше їх просто не цікавить.
– Бач, які ми раніше були дурні, – сьогодні тому дивувалася і Настя. – Не розуміли, навіщо вони