У Німеччині (Ваймар, 25 травня – 15 жовтня 1972 року) відбувалася виставка «Образ дитини очима майстрів живопису: варіації на тему від Лукаса Кранаха до наших днів». Картини доби Середньовіччя підтверджують те, що нам відомо про становище дитини в ту епоху, коли вона була повністю інтегрована в доросле життя. Однак один твір XV ст. привертає особливу увагу, бо насправді є винятком: «Христос благословляє дітей». Художники, хоч і платять необхідну данину умовностям свого часу, але несподівано в них на поверхню прориваються спалахи, просвітлення, що дозволяють розгледіти таємний бік речей, внутрішнє життя, про яке їхні замовники й гадки не мали. Так сталося з однією нетиповою картиною, на якій діти зображені в розпал гри; на них немає сумної та зловісної маски карликів, яку за одностайною згодою навішують малюкам від XIV до XVIII ст. Одна дитина з гурту, що оточив Христа («Пустіть діток і не забороняйте їм до Мене приходити»), тримає в руках ляльку: безсумнівно, це одна з перших ляльок в історії західного живопису.
Але якщо не брати до уваги цієї нетипової картини, що є винятком із загального правила, дитина зображена не заради неї самої. Її тіло використовують для релігійної декорації; вона є дрібничкою-оберегом, маленьким генієм, що супроводжує святих. Свою щокату пичку, пухкенькі ручки й повні стегенця вона позичає янгеликам, які зграйкою танцюють у небесній фарандолі. Церква так завзято застерігала проти незрілого малюка, який може бути лише вмістищем лихих сил, що його примушують бути янголом – аби не стати чудовиськом. Але крізь єлейну маску скоро пробивається лукава усмішка Ероса. Барокові дитинчата мають пички амурів. Венера Кранаха в неймовірному капелюсі з квітами милостиво дозволяє одному з янгеликів тримати її пояс.
На картинах школи Ленена під час селянських розваг бачимо грудних дитинчат на колінах у батька або діда, у присутності матері. Діти жваво вовтузяться біля дорослих. Але це завжди сценки селянського життя. Такої спонтанності ніколи не побачимо в буржуазних сім’ях, які статечно позують перед художником. У селянських родинах дитя рівноправно інтегрується з іншими відповідно до свого віку. Навіть якщо в себе в куточку дитина занурена у свої справи, навіть якщо її погляд не звернений у бік художника або, як сьогодні сказали б, у бік об’єктива, у неї є своє місце в просторі картини. Художник уводить її хай несвідомо, але як невід’ємний і необхідний елемент для рівноваги всієї картини. Поза дитини відрізняється від поз дорослих, її погляд спрямований в інший бік. Дитина тут як обіцянка іншої соціальної групи, яку вона згодом сформує. А поки що вона живе паралельно зі своїми попередниками, анонсуючи інший спосіб сімейного синтезу. Вона вже не паразит і зовсім не кріпак у своїй сім’ї. Зі своєю іграшкою в руках вона формує власну