Він почав учитися читати і вже в 1935 році став ветеринарним санітаром у сільгоспі; але ніколи не кидав своїх витівок. Так, наприклад, пам’ятаю, як одного разу при обшукові вночі, коди енкаведисти всіх загнали лише в білизні в куток, а самі робили обшук, – він удавав, ніби намагається заховати від обшуку свою велику чорну скриню. Коли це помітили обшукувані й кинулися до скрині, – він, зніяковівши, тремтячим голосом заявив, що не може її відімкнути, бо, мовляв, загубив ключа. Це заінтригувало енкаведистів: вони були певні, що в тому сундуку щось є заборонене. З захопленням висадили віко з того сундука і побачили… брудні старі онучі, заіржавлені гвіздки і добре на папері намальовану дулю. О! Це була картина, гідна пензля художника! А ми всі мали задоволення хоч такими дрібницями досадити нашим гнобителям.
З українським етапом 1937 року покинув і Василько Соловецьку каторгу.
На Соловках завжди було багато агрономів-українців.
Згадаю найстаршого з них віком – Олександра Навроцького, що до арешту був головним агрономом новоутвореного «Союзсахара».
Великий спеціаліст, вихованець Київського політехнічного інституту, він усе життя віддав роботі коло землі і, прибувши на Соловки, мусів посісти посаду керівника соловецької сільськогосподарської частини. Був прекрасною, вдумливою, доброю людиною, непоганим дипломатом і вмів навіть Пономарьову довести правильність того чи іншого заходу котрогось із керівників сільгоспів чи агрономів. Тим рятував людей від усяких нагінок. З його приходом скрізь, де тільки було можливо, працювали на легких чи канцелярських роботах лише українці, хоч сам Навроцький ніколи ні перед ким не підкреслював, що він українець, чи дбає про своїх.
Як прийшли конвоїри забрати старого до ізолятора, він склав речі, дістав люльку і, закуривши, промовив: «Так мені, старому дурневі, й треба, щоб знав, за що двадцять років служив».
* Іван Іванович Бойко народився у 1892 р. в козацькому становому селі Олексинці (колишня Срібнянська сотня Прилуцького полку) в родині заможного господаря Івана Бойка.
Під час І Світової війни мобілізований до царського війська. З початком української революції 1917-го опинився в білому русі, в армії Денікіна, де служив у чині штабс-капітана. Проте певний час був старшиною в армії УНР, сотником Головного Отамана Симона Петлюри.
Зробив успішну кар’єру в сільськогосподарській галузі, наприкінці 1920-х обіймав посаду старшого агронома Укрплодоовоч Трактороцентру в Харкові. Арештований 31 грудня 1932 року за «шкідницьку діяльність» («контрреволюційна змова в сільському господарстві»).
Колегія ОГПУ СССР 11 березня 1933 за статтею 58/4, 6 та 7 КК РСФСР (отже, формально Бойка судили не за законами УСРР) засудила його на 8 років тюремного ув’язнення.