Як будете старі і над пригаслим жаром,
У надвечірній час згадаєте мене, —
То шкода стане вам, край огнища смутного,
Що мій сердечний пал зневажили колись, —
читав він із зошита.
Сидів похмурий і зосереджений. Раптом схоплювався, швиденько хапав зошит і писав. А часом підходив до колег, цікавився, розпитував, разом з усіма думав уголос про українські справи, і тоді забував про власні жалі та болі й дивився туди, далеко, за те прокляте Біле море, що замкнуло його тут, – молодого, діяльного, творчого. І знову Степан Запорований іде до свого кутка, знову хапає свій таємний зошит, щоб з вірою в перемогу записати:
Нехай від кулі ворога умру,
Солдатом невідомим у степу, —
Земля прийме хоч труп благословенний…
Спокійно, повний віри в майбутнє, в себе і в силу своєї нації, Степан Запорований, кинувши погляд, сповнений зневаги й презирства, красивим почерком підписує повідомлення УРЧ про продовження терміну ув’язнення ще на п’ять років.
* Автор помилився. Справжнє ім’я: Бенедик Антон Наумович, народився у 1908 р. в с. Качанівка Хмільницького р-ну Вінницької обл. Вчитель, проживав в УСРР.
Заарештований: за ст. 54-11 КК УСРР. Судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР 3 вересня 1931 р. засуджений до розстрілу. Колегією ОГПУ 7 квітня 1932 р. розстріл замінено за ст. 58-2-11 КК РСФРР на 10 років ВТТ.
Відбував покарання у Соловках. Особливою трійкою УНКВС ЛО 9 жовтня 1937 р. засуджений до найвищої кари.
Розстріляний 3 листопада 1937 р. в Карелії (Сандармох).
Це був молодий народний учитель, – невеличкого зросту, щуплий, з чорними, як вугіль, очима, з обличчям блідим і втомленим.
Лише тоді, коли навколо себе цей звичайний сільський учитель бачив товариство і як заходила мова про Україну, – його очі горіли і він говорив так, що справді йняли йому віри, що він стояв на чолі величезного селянського повстання 1930 року, яке від Кам’янця Подільського поширилося до Вінниці й Києва.
Його не розстріляли тільки тому, що саме ГПУ здивувалося, як міг вирости по суті за совєтських часів такий одвертий, безоглядно принциповий, прямий і чесний ворог большевизму. І ГПУ вирішило не стріляти, а надіслати його на Соловки, але з такою характеристикою, щоб він ніколи тих островів не міг покинути.
Працював на Соловках у першому сільгоспі і був центром, до якого тяглися українські парубки – учасники селянських повстань. Мав у селянських колах великий авторитет. Був за арбітра у всіх спірних справах.
Тяжко хворий і змучений, ніколи не падав духом і закликав своїх товаришів вірити та боронити віру батьків, любити свою батьківщину й ніколи не