* Семен Михайлович Семко-Козачук народився у 1889 році на заході України. До революції – офіцер австро-угорської армії. Пізніше – член ВКП(б) та член ВУЦВК.
Працював завідувачем Держстраху Наркомфіну УСРР, ректором Вищого інституту народної освіти в Києві (1926—1929). Далі працював у Наркоматі освіти як завідувач методсектора НКО УСРР (1930) і відповідальний редактор історико-архівознавчого журналу «Архів радянської України» (1932—1933). Заарештований 8 січня 1935 р. Засуджений до 7 років виправно-трудових таборів. Перебував на Соловках. 17 лютого 1938 року за «контрреволюційну агітацію серед ув’язнених» розстріляний.
У невеличкому скиті, Філітоні, в окремій кімнаті самотньо жив Семен Семко, колишній ректор Київського університету, пізніше голова Українського центрального архівного управління. Поруч його жив колишній архієпископ Харківський і Полтавський Воскресенський та кілька священиків. Проте Воскресенський і ті священики були Семкові цілком чужими людьми і з ними він не мав жодних стосунків. Він, як і Солодуб та Полоз, користувався з політрежиму, отже, мав у своєму розпорядженні час і можливість думати та передумувати.
Ми зустрілись, як давні добрі знайомі. Одразу ж сказав, що він, власне, не дивується, чому я на Соловках: бо мені, мовляв, сюди давно слалась дорога, ще за його ректорування, коли мене звільнили з університету; але чого він тут, разом зі мною, – над цим він думає.
Тоді я йому відповів, що він так само «по закону» на Соловках, бо: а) він – українець, б) колишній член партії українських есерів, що перейшов потім до КП(б)У, в) що він не хотів мене виганяти з університету і зробив це під тиском спецвідділу, г) що мені відомо кілька подібних справ по університету і, нарешті, д) бувши головою Укрголовметодкому, а пізніше Укрцентрархіву, завжди провадив українську лінію. Не думаю, що мої аргументи справили на нього враження, бо лишився Семко смутний і розгублений, а закінчуючи розмову, сказав: «Якщо все те, про що ви говорите, є істина, то тим гірше для фактів; а я думаю, що це, мабуть, не так».
* Михайло Миколайович Полоз (23 грудня 1891 р., Харків – 3 листопада 1937 р., Сандармох) – український радянський політичний діяч. Постійний представник Ради Міністрів УРСР при Раді Міністрів СРСР, народний комісар фінансів УСРР. Член ЦК КП(б)У в листопаді 1927 – січні 1934 р.
Народився 23 грудня 1891 року в Харкові у родині акцизного чиновника з дворян. По закінченні реального училища навчався в Московському міському народному університеті імені Петра Шанявського (1910—1912) та в Петровсько-Разумовській сільськогосподарській академії (1912—1915).
Під час Першої світової війни закінчив льотну школу (1915) і в чині прапорщика воював на румунському фронті.
Ще студентом вів активну політичну діяльність. Уже 1906 року він був членом Харківського союзу учнів соціял-революціонерів, а через два роки вперше заарештований. 1917 року представляв у Центральній Раді Українську партію соціялістів-революціонерів