Соловецький етап. Антологія. Антология

з проханням надіслати на острови «соцблизких» – усякий карний елемент. «Белбалтлаг», звичайно, з охотою зібрав «отпетых девочек и мальчиков» і надіслав на Соловки (остобісіли вони там усім своїми «делами»). Коли соловецьке начальство глянуло на тих, «соцблизких», що нагадували що хочете, тільки не людей, то йому одразу ж стало ясним, що користи з них ніякої не буде. Мусіло організовувати для них спеціальний ізолятор, а через місяць з подякою повернуло «Белбалтлагові». Але незабаром проблему робочої сили розв’язала сама єжовська дійсність: до Соловків навезли силу-силенну звичайних колгоспників, людей, що мали менше як два роки ув’язнення. Старих соловчан тоді замкнули в Кремлі чи посадили до ізоляторів.

      Крім того, щодня тепер літаками й пароплавами з усіх кінців СССР везли на острови в’язнів з 10, 15, 20 і 25 роками ув’язнення. Між «ворогами» були й родини розстріляних Якіра, Тухачевського, Ягоди та інших. Були тут і якісь ленінградські учні – зовсім діти, звинувачувані в троцькізмі. Вони, плачучи, клялись, що не читали навіть «Уроков октября» Троцького.

      Багатьох в’язнів привозили з великими капюшонами на головах, які закривали їм обличчя. На грудях у такого в’язня був тільки нумер. Під цим нумером в’язня садовили до камери, на нумер викликали. Під страхом розстрілу в’язневі заборонялося називати своє прізвище. Навіть соловецьке начальство часто не знало, хто саме перебував у його «секретних ізоляторах». Таємниці такі відомі були тільки тим високим установам, які посилали сюди цих живцем похованих.

      І раптом, коли вже всіх було переведено на тюремний режим, несподівано наприкінці року з Соловків вивозять два великих етапи. З першим етапом покинула соловецькі острови основна маса політичних в’язнів-українців.

      Уже на материку я бачив в’язнів, що їх 1937—1938 рр. привезено на Соловки будувати і розбудовувати нову соловецьку тюрму. Вони розповіли, що 1938 року всіх в’язнів кудись вивезено, тюрму ліквідовано й розпочато будівництво військово-морської бази. Куди саме вивезено в’язнів, якими забиті були камери на Соловках, вони не знали. Але вивезено їх не соловецькими (Соловки мали два своїх пароплави), а якимись іншими великими пароплавами.

      Готуючись до війни, кремлівські володарі вирішили перетворити соловецьку тюрму й архіпелаг на опорний пункт своєї експансії на Захід.

      Так закінчила своє існування совєтська соловецька тюрма…

      Подаючи далі свої спогади про українську інтелігенцію на Соловках, мушу насамперед сказати, що скупість наведених матеріялів про окремих в’язнів пояснюється тим, що люди ці ще й досі перебувають на терені «темного царства». Тимчасом пишу тільки про те, що не є новиною для енкаведистів. Коли ж говорю більше, то мушу вважати на долю цих ще й нині підсовєтських людей.

      Боляче мені, що й сьогодні не можу говорити на повний голос все про наших страдників і звитяжців; але вірю, що настане час, коли наша інтелігенція повернеться з тих нетрів несходимих і, оновлена духом,