Про розмах цього руху промовляє й такий приклад. Студент педагогічного технікуму Л-ко в 1928—29 роках вже вісім місяців сидить у спецкорпусі ГПУ в Харкові. Він, комсомолець, убив голову райвиконкому. Чому? За що? Хлопець пережив жахливі тортури, проте не говорить, за що вбив голову райвиконкому. І тільки своєму тюремному другові розповідає, що вбив його за те, що той голова випадково натрапив на засідання місцевої організації СВУ і, зрозумівши, що то за засідання, пішов, щоб сповістити ГПУ. Студент, на долю якого випало застрелити голову, догнав його перед самим порогом будинку райвиконкому і всі сім куль свого револьвера всадив у нього. Л-ко так таки й не сказав, за що він убив голову райвиконкому. Зваживши на молоді літа та «незаможницьке» походження Л-ка, йому дали 10 років. Таких прикладів можна навести безліч.
Сталін і ГПУ мали повне уявлення про становище на Україні; тому й вирішили взятися до повної ліквідації всього того, що там ожило за доби НЕПу. Вони стали на шлях систематичного фізичного плюндрування всіх активних елементів української нації, передусім її інтелігенції, докінчивши цей процес спеціально і штучно організованим голодом 1932—1933 років, який душив мільйони українців. Не один мільйон українських селян ліг у могилу завдяки цьому «піклуванню» «батька народів».
У той час терор на Україні набрав нечуваних розмірів. По одному тільки процесу СВУ не тільки тюрми, а всі льохи набито було українськими селянами та інтелігентами, звинувачуваними в причетності чи то до СВУ, чи то до Українського Національного центру, або ж Української Військової Організації. В’язнями-українцями забито було совєтські тюрмі, зокрема острів-в’язницю «Соловки».
За другого періоду в історії Соловецької каторги селянство, а надто українське, та селянська в основному інтелігенція становлять основну масу соловецьких в’язнів.
Для характеристики тогочасного становища на Соловках дуже цікаві матеріали можна знайти у Карла Альбрехта, що, обіймаючи свого часу високу посаду в СССР, відвідав 1929 року Соловки, як урядовець. Дарма, що тодішній керівник «Усевлагу» Ногтєв і його підручні всіма способами намагалися замилити очі небажаному гостеві і не показати Альбрехтові справжньої сторони соловецької каторги. Навіть двох днів перебування на тих островах було досить Альбрехтові, щоб відчути весь жах Соловків. Він пише про сотні обморожених людей, що лежать і вмирають по бараках, про надсильну працю, про погані харчі. Альбрехтові не показали існування «Сєкірної» гори, не знав