Як кончили лісозаготівлю, (це була праця сезонова), то нас відправили на Ухтинський шлях, що прокладений від Кеми до Ухти на українських кістках. Прийшли сюди і думаєм, що трохи полекшає, а воно навпаки, ще погіршало, бо заставили возити землю тачками у білий світ. Це для того роблять, щоб скоріше винищити українську людність. От іду я один раз цим шляхом, коли дивлюсь на сосні написано: «Спіть, товариші, кріпким сном!» От я питаю десятника: «що воно таке написано»? «Це тут побиті люде лежать!» Але на ту хвилину близько ката не було, що нас стеріг, то ми підійшли ближче до сосни, підняли мох, а там лежить чотири чоловіки. І поки дійшли до призначеного місця, то таких могил прийшлося багато зустрінути; навіть по чоловік 10 в одній такій ямі, що їх ще не поїли лісові звірі. Цей десяцький показав мені багато таких могил, де заснули навіки наші українці, бо він весь час на тому шляху працює і все бачив, що там робилось. За останні часи прибуло сюди з Києва та Катеринослава багато студентів. Вони розказували що за Єфремову організацію (СВУ) дуже багато розстріляли: стріляли не сотнями, а тисячами самих освічених студентів, а ці, що прибули в Соловки, то кожний дістав від московських посіпак по 10 років каторги. Над політичними каторжанами знущаються гірше, як знущались до того часу. За те, що я написав, як катують комуністи наших українців, клянуся вам святою присягою і клятвою, щоб мене Господь покарав в моєму житті, якщо це неправда, що я повідомляю.
І так рушив я в далеку дорогу, бо не хотів померти в лютого ворога в лапах і, хоч довго прийшлось в дорозі, та й ще одному терпіти голод і холод, а все ж таки Господь не забував мене і допоміг мені прийти через три тижні у Фінляндію. Це, що написано мною є правдиво, за що даю святу присягу перед Господом Богом та Христом і святою Євангелію, що наклепів не писав, за що власноручно розписуюся.
Семен Підгайний
"Українська інтелігенція на Соловках"
Семен Підгайний
(Народився 17 квітня 1907 р., Новомінська, Кубань – помер 14 листопада 1965 р., Торонто, Канада).
Народився у козацькій сім’ї, яку втратив під час боротьби козаків Кубані з більшовиками. 1924 року виїхав у Київ і вступив до Київського інституту народної освіти. Після закінчення інституту працював науковим співробітником Музею Слобідської України у Харкові і викладав історію України у Харківському інституті народної освіти. У 1933—1940 роках був на засланні у Соловецькому