Що прийде помсти час і кари вам, —
співали в’язні на будівництві Біломорського каналу, де загинуло понад 100 000 чоловіка.
Спіть невідомі, спіть замучені,
Спіть у мохах серед лісів.
Шумлять сосни соловецькі
Над могилами борців, —
співали соловчани.
Соловецька каторга, що її слушно там називали «Совєтським Союзом у мініатюрі», була барометром внутрішньої і навіть зовнішньої політики Совєтського Союзу. Коли крива терору в країні йшла вгору, – число каторжан на Соловках збільшувалось, а терор на самому острові набирав нечуваних, нелюдських форм. Коли ж та крива в країні ішла на спад, на Соловках теж легшало. Коли, приміром, у 1926 року у Польщі забито совєтського повпреда Войкова, то на Соловках у відповідь на це негайно ж розстріляно 100 найвидатніших в’язнів.
Перетворені 1922 року на «Соловецкий лагерь особого назначения» Соловки за п’ятнадцять років свого подальшого існування не раз відповідно змінювали й свою назву. З посиленням терору в середині Совєтського Союзу вони перетворюються на «Северные лагеря особого назначения», що складаються з концтаборів, розташованих на півночі і передусім навколо Білого моря. Центром соловецької каторги, як і цілого «Севлага», стає Попів острів. Коли ж терор набирав ще гостріших форм, а «індустріалізація й колективізація за всяку ціну» ставали чимраз брутальнішими, – утворюється новий величезний Біломорсько-Балтійський табір з центром на Медвежій горі, до якого Соловки включаються як 8-й відділ табору. 1937 року, за Єжова, Соловки перетворено на «Соловецкую тюрму особого назначения Главного управления государственной безопасности СССР».
Така, сказати б, зовнішня історія соловецької каторги. Ці перейменовування й реформи не змінювали, звичайно, основного призначення соловецької каторги: фізично і морально нищити людину. Проте режим, як і соціяльний контингент ув’язнених, за різних часів були не однаковими. Можна визначити, власне, чотири доби в історії совєтської каторги:
1922 – 1927 рр. – період НЕПу;
1927 – 1932 рр. – період першої п’ятирічки;
1932 – 1937 рр. – друга п’ятирічка;
1937 – 1838 рр. – період «єжовщини».
Спинімось на кожному з цих періодів окремо.
Перший період. І922—1927 рр. соловецька каторга не сягала далі Попового острова і включала в себе острови Анзер, Муксольму, Великі й Малі Зайчики, Кондострів і Вороній острів. Управа Соловків містилась на Великому Соловецькому острові. Табір організовано за зразком концтаборів для військовополонених часів громадянської війни: з поділом на роти тощо. Ця організаційна структура соловецького табору затрималася до 1933 року. З самого початку надала вона каторзі казарменого характеру в найгіршому розумінні цього слова. Усю увагу зосереджувались на дисциплінарній справі. На виробництво не звертали увагу, тому то виробниче значення соловецького табору за цієї доби було мізерним. Нормування праці було лише в зародку. Протягом перших трьох років існування соловецької каторги в’язні працювали, по суті, на обслуговування самих себе. Можна навіть твердити, що за цієї доби терор мав порівняно м’які (проти, скажемо,