Дама з покритою головою. Femme couverte. Анастасія Байдаченко

де Прюнель в’їхав у Ренн, почуваючись щонайменше завойовником у переможеному місті. Його дивом пізнавали, вклонялись вітаючи, молоді, пишно вбрані дами герцогині червоніли й ховали ніжні обличчя за розкішними віялами. Філіпп відповідав пихато, майже недбало, обпікаючи різким поглядом зелених очей тендітні личка юних фрейлін, ще більше приголомшуючи їх, бо ж за ці сім днів пізнав те, чого був позбавлений майже п’ять років, про що марив безсонними спекотними ночами, у чому не губився сам і без вагань губив інших. Із часу звільнення він відчував надлишок всього: сили, бажання, голоду й спраги, але упивався цим. Тут, при дворі герцога Бретонського, Філіпп відразу здобув ореол героя. Він був при Азенкурі, нічим не зганьбив себе, послідував за своїм паном у полон та пробув у англійській в’язниці майже п’ять років. Дами проводжали його збентеженими поглядами, молоді шевальє зверталися до Філіппа із великою повагою, так, наче йому було років п’ятдесят.

      Під чорно-білим балдахіном із гербом Бретані сидів кремезний герцог Жан, міцним плечам тісно в пурпуені21, поруч бліда замислена герцогиня. Колір шкіри, потемніння на підборідді та щоках, синці під очима видають її вагітність швидше, ніж просторе широке плаття з хутром куниці. Шляхетні дами на її терміні вже давно мають замкнутися в пологовому покої із дамами та пупорізками, а вона й досі при дворі, аби лише не випустити з рук ані крихти влади над герцогом. Герцогині непереливки, в неї сильно набрякають ноги, навіть довелося замовити нове широке взуття, дитина дуже вертка, весь час б’ється, сидіти нерухомо годинами на прийманнях все важче й важче. Та впертості в її світлості у надлишку.

      Філіпп квапливо стягнув барі й опустився на одне коліно. – Підводьтесь, месьє де Прюнель, – ласкаво наказав герцог.

      Улещений тим, що герцог пам’ятає його ім’я, Філіпп посміхнувся.

      – Сподіваюсь, ви привезли добрі новини? – продовжував Жан, швидко озирнувшись до напруженої герцогині.

      – О, так, монсеньйоре. Король Англійський обіцяв звільнити вашого брата, графа де Рішмона на Трійцю. Я привіз листа від його світлості.

      Із низьким, чи не запопадливим уклоном Філіпп передав перев’язаний червоною стрічкою пергамент. Герцог швидко зламав круглу печатку. Читаючи, він час від часу підводив стривожений погляд на Прюнеля. Потім знаком відпустив придворних, залишивши лише братів: Рішара д’Етана та Жиля де Шантосе. Герцогиня навіть не поворухнулась, іти геть вона не збиралась.

      – Месьє де Прюнель, мій брат не пише про це… Але ж ви повинні знати. Що король Англії вимагає за звільнення графа де Рішмона? – спитав герцог, не зводячи очей із юнака.

      – Всебічної підтримки, монсеньйоре. Король Генрі звільнить графа де Рішмона, коли той присягне йому на вірність і…

      Голос Філіппа зробився глухим, й уся його радість розбилась об землю, наче їй раптово підрізали крила. Жиль де Шантосе, ревний прихильник союзу з Англією та Бургундією, задоволено посміхався. Блідий, замислений Рішар