– Ти міг би бути з ним гречніший, – дорікнула Софія, щойно кроки ключника затихли десь унизу сходів.
– Так, міг би, – Христоф і сам це розумів, проте втома далася взнаки і не сприяла ввічливому поводженню.
Хотілося чимшвидше і хоч ненадовго простягнутись на якійсь лежанці. Хай навіть у смердячому замковому покої. Він мовчки повернувся до неї спиною і рушив до своєї кімнати. Всередині, лиш знявши з поясу шаблю, чоловік ліг горілиць на низьке трухляве ліжко і з насолодою заплющив очі.
Сон прийшов до нього миттєво. Спершу липкою темною пеленою застелив йому очі, а потім крізь неї почало пробиватися світло. Врешті воно зібралося у два яскраві вогники, які пломеніли на відстані руки від нього. Придивившись до них, Христоф зрозумів, що насправді це пара чиїхось очей. Вони дивились пильно, мовби прагнули спопелити його. В цю мить чоловік з жахом відчув, що тіло його сухе, наче папір. Отже, як тільки ті вогники до нього наблизяться, він спалахне. Та ще раніше всередині загорілось відчуття страху. І яким же був його подив, коли разом зі страхом він почав відчувати дивну насолоду. Вона огортала його і пульсувала в ньому, мовби замість крові в жилах розтікався божественний нектар. Слідом за страхом і насолодою Христоф відчув над собою тепло і вагу чийогось тіла. Воно було гнучке і пругке. Добре відчувалися натягнуті, мов струни, м’язи та живіт, що пульсував пришвидшеним диханням.
Раптом трохи вище грудей його пронизав різкий біль, мовби хтось увіткнув йому в тіло одночасно десяток ножів. Христоф різко стрепенувся і від того зникла з-перед очей пелена… Тепер він побачив, що болю йому завдають не ножі, а пазурі. А на ньому сидить, широко розкривши пащу, велетенська рись. Він бачив її жовтаві зуби, що от-от, слідом за кігтями, мали вп’ястися в його плоть.
– Не смій відвертатись від мене, коли я тебе хочу… – раптом почув він жіночий голос.
Замість розлюченої тварини чоловік побачив над собою Софію, яка міцно стиснувши стегнами його боки, знімала з себе сорочку. Груди її вистрибнули з полону одягу і хтиво затріпотіли під здійнятими руками. Коли сорочка полетіла вбіг, він побачив її обличчя, перекошене від люті й бажання.
– Сучий виродку, не смій…
Вона різко подалася вперед, і він відчув на своєму животі її гаряче лоно.
– Тепер начувайся!.. – знову озвалась жінка і конвульсивно зарухалась на ньому, мовби частинка якогось точного і відлагодженого механізму.
Вона скаженіла й завивала, мовби та рись не зникла, а поселилася всередині неї і тепер керувала її діями. Коли насолоди їй ставало замало, жінка щосили била його по обличчю, хапала за волосся і, нахилившись, до крові кусала йому вуста. Коли терпіти стало вже несила, Христоф, ухопивши її за стан, зняв із себе, мовби розлючену кішку. Тієї ж миті всі його почуття змінилися на якесь дике блаженство, після якого настало знесилення, а далі безпам’ять.
Прийшовши до тями, він відчув, що