Невдовзі розвій творення книги чахне. Його потіснила імперська російська культура, більш потужна, модернізована. Українська книга втратила свою незалежність і, як наслідок, – свою індивідуальність. Хоча вряди-годи з’являлися оригінальні рукописні й друковані книги, але вже як виняток.
У другій половині ХVIІІ ст. виникає інтерес до давньої книги, старих рукописів. Книги колекціонують, досліджують. З Києва, давнього центра книготворення, вивозять скринями книги. Вони осідають у книгосховищах Росії, Польщі, приватних колекціях.
Наприкінці ХVIІІ ст. творення книги пов’язане з використанням нових способів виготовлення паперу, металевих верстатів для друкування та нових способів друку. Змінився зовнішній вигляд книги у бік його спрощення. Це дало можливість при менших затратах збільшити тиражі. Книга стає дешевшою, доступнішою.
У процесі свого розвитку кирилиця модифікувалася в різні типи письма. Розрізняють устав, півустав, скоропис і в’язь.
Найдавніші книги писалися уставом. Уставне письмо можна характеризувати як святкове, парадне, гарне, старанне. Воно дихає церковним благочестям. Літери писали прямо, з прямими лініями і заокругленнями. Форма літер близька до квадрата. Букви розташовували на однаковій відстані одна від одної. Писали їх у рядку. Прикметно, що елементи літер не виходили за межі рядка. Це письмо творилося без скорочень, без надрядкових знаків.
Книги, які використовували під час літургії, написані уставом. Уставне письмо піддавалося змінам повільно.
Наприкінці XIV ст. уставне письмо здає позиції, повільно поступається півуставу. Що й казати. За умови багатого фінансування з боку вищих церковних ієрархів, установами та заможними світськими особами, книгу писав досвідчений писар уставним парадним письмом. Але для широкого кола споживачів, а також з метою здешевлення книги та швидшого її написання, все частіше послуговувалися півуставом. Літери півуставу менші за розміром, а за формою більш округлі. При цьому принцип геометричності порушувався. Кожна літера мала багато варіантів написання, вільно розташовувалась і могла бути з нахилом. Згодом у письмі з’явилися лігатури, тобто нероздільні букви, також титли – надрядкові знаки, що позначали скорочення. В півуставі вживалися сили – знаки наголосу та виносні літери – буквені знаки, що пишуться над рядком.
Отже, письмо еволюціонувало від складних форм уставу до більш простих «демократичних» варіантів півуставу.
Паралельно з півуставом творився скоропис – вид прискореного півуставу, в якому літери стоять окремо одна від одної. Півустав утвердився як канцелярське письмо. Ним складали листи та ділові документи.
У скорописі одні й ті самі букви характеризувалися багатоваріантністю графіки. Вони з виносними елементами, що виходять