У ранньому Середньовіччі горизонтальні лінії проводили металевими стержнями, пізніше – свинцевими. До речі, в античні часи знали і використовували для цих цілей олівці, виготовлені зі свинцю. У часи Середньовіччя, починаючи з XII ст. такі олівці широко використовували не тільки для розлініювання пергаменних аркушів, але й для малювання. Так, монах Теофіл писав, що малювали паличкою, у склад якої входило три частини свинцю і одна – бронзи.
Іноді вільний кінець палички прикрашали набалдашником або фігуркою святого, єпископа чи монаха. Серед інструментів писця бачимо циркуль, олівець, лінійку, декілька ножичків і пемзу для стирання помилок. Їх писці зберігали у спеціальних пеналах або коробках.
Незамінний атрибут писця – чорнильниця, виготовлена з рогу, срібла, можливо, золота. Чорнильниці були відкриті або закриті.
У Китаї чорнило виготовляли ще до нашої ери. У античні часи користувалися чорнилом, виготовленим із сажі смолистих дерев або спаленої слонової кістки з додаванням оцту. Античне чорнило легко змивалося. Атож писці користувалися для виправлення помилок водою і гумкою. До нас дійшла легенда, що в часи Калігули під час поетичних змагань авторів невдалих віршів примушували злизувати їх язиком.
У Середні віки існувало багато рецептів виготовлення чорнила. Здебільшого його робили з чорної кіптяви, яку змішували з клеєм або олією. Виготовляли чорнило також з соку чорнильних горішків з глеєм. Чорнильні горішки ростуть на дубовому листі. Найкращими вважалися чорнильні горішки з Леванта (Сирії, Палестини, Лівану). Таким чорнилом широко користувалися в країнах Азії та Близькому Сході.
Кольорові чорнила виготовляли з мінералів, зокрема, сірчанокислого заліза, оксиду міді, хромокислого калію. Потрібну речовину тонко товкли, змішували з дистильованою водою. Отриманий екстракт фільтрували. Існувала категорія майстрів-ремісників, що виготовляла і продавали чорнила. Наприклад, французька Королівська канцелярія споживала велику кількість чорнила. В одному свитку читаємо про постачання майстром у названу канцелярію бутлів з чорнилом від 3 до 10 разів на місяць. А поет Петрарка жалівся в листі, що він, бідолаха, позбавлений можливості придбати чорнила, щоб переписати виступ Цицерона.
Найстаріші пам’ятки давньоруської писемності датовані ХІ століттям. Давніших документів не знайдено. З цієї причини нам не відомо, який вигляд мали найперші літери слов’янського алфавіту.
Минулого століття мусувалося, що наші предки здобули письмо тільки після хрещення Русі. Дійсно, після офіційного навернення язичників у християнство, що мало місце 988 року, з Візантії та Болгарії невпинно поступали богослужбові книги.