Науково-пізнавальні лекції, статті, відгуки. Лідія Гулько

2007 року в Музеї книги і друкарства України відкрилася виставка ««Слово о полку Ігоревім» у виданнях та ілюстраціях за 200 років».

      Експозиція сформована з матеріалів Музею та приватного колекціонера Святослава Воїнова. Представлені на огляд видання «Слова…» різних років, його дослідження, переклади, також твори художньої літератури, зразки інтерпретування пам’ятки в образотворчому мистецтві та в музиці. Провідну ідею – патріотизм та єдність українських земель, символізують зв’язані над виставкою вишиті рушники.

      Від часу написання «Слова…» минуло більше 800 років, але інтерес до твору не згасає. Нині, коли Українська держава прагне повернути колишню славу, він надзвичайно потужний. А це «пояснюється не лише високими поетичними достоїнствами давньоруської поеми, – наголосив С. Воїнов, коли виступав перед студентами Києво-Могилянської академії. – Кожен рядок Ігоревої пісні пронизаний палкою любов’ю до рідної землі, тривогою за її долю, почуттям глибокого громадянського патріотизму. Поема притягує читачів і як історичне джерело. Сприяє популярності також її загадковість, що прихована в численних «темних місцях» і навколо імені невідомого автора».

      В основу «Слова…» покладено сюжет про невдалий похід князя Ігоря проти половців, що закінчився поразкою руського війська. Ігорів похід зафіксовано в Лаврентіївському [1], Іпатському [2] і більш пізньому Радзивілівському [3] літописах.

      За свідченнями літописців, 23 квітня 1185 року, у вівторок, Ігор Святославич Новгород-Сіверський, син його Володимир Путивльський і племінник Святослав Ольгович Рильський разом із надісланими від Ярослава Всеволодича Чернігівського дружинами ковуїв виступили в похід на половців без погодження з київським князем Святославом. 1 травня, коли руське військо дійшло до Дінця, сталося сонячне затемнення, що тодішній люд сприймав як пряме віщування невдачі. Але Ігор коней не повернув. Біля Оскола він два дні чекав свого брата князя Всеволода, котрий вирушив із Курська. Несподівано руські сторожі доповіли, що половці налаштовані битися. Сторожі радили бій не тримати, а вертатися додому. Ігор відповів: «Якщо нам, не бившися з ними, вернутися додому, то сором нам буде гірше смерті. Хай як нам Бог дасть». [2, 337]

      Перше зіткнення руських із половцями відбулося в районі річок Сюурлію і Сальниці. Військо Ігоря у шість полків вишикувалося з полком Ігоря посередині, виставивши відбірних стрільців. Князь звернувся до вояків з коротким словом: «Браття! Сього ми шукали єсмо! Тож ударимо!». [2, 338]

      Битва закінчилася перемогою руських. Їхні полки погналися за половцями: розграбували їхні вежі, а людей захопили у полон.

      Другого дня, на світанку, половецькі полки оточили руських з усіх боків «як бори». Промова Ігоря, сповнена турботою про «чорних», нагадувала слово Мономаха. За наказом Ігоря військо пішки пересувалося до Дінця. Вояки не переганяли один одного й не відставали. Ігор у бою зазнав поранення в руку.