У часи Відродження мистецтво оправи книги найрозвиненіше в Англії та Італії. В цих країнах уперше з’явились інкрустації на оправах, здійснені з кольорової шкіри.
Підраховано, що для написання Біблії великого формату, потрібно 318 овечих шкур. Але їх завжди не вистачало. Тому практикували змивати та зішкрібати пемзою і ножем з пергамену старий текст, а поверх нього писати новий. Вивести попередній текст, однак, повністю не вміли. Він однаково проступав, а старе чорнило просочувалося зі середини. Напевно, саме тоді народилося прислів’я: «Що написане пером, того не вирубаєш топором». У такий спосіб були знищені тексти античних часів, а твори IV–V ст. замінили творами авторів, що жили у VІІ – VІІІ ст.
Вважається, що папір винайдений у ІІ ст. в Китаї. Технологію виготовлення паперу з шовку та целюлози китайці тримали в таємниці. Лише 751 року, коли араби захопили Самарканд, секрет виробництва паперу вийшов за межі кордонів Китаю. Попервах араби завезли його в Месопотамію, Сірію та Єгипет, де зводили папірні. Араби експортували папір в Європу через Іспанію і Сицилію, які в ХІ ст. перебували під їхньою владою. Папір проник, звичайно ж, до Італії. З Італії папір завозили в Південну Францію, Німеччину, а пізніше в Польщу, Чехію. З Іспанії готовий папір везли на північ Франції, до Англії та Скандинавських країн. Названими шляхами поширилося виробництво паперу.
Перші папірні з’явилися в Італії, що мало місце в 1276 році. У Франції – 1348 року, Німеччині – 1389, Англії – середині XIV ст., Голландії, Норвегії, Данії – середині XIV ст., Польщі – 1493, в Чехії –1499 року. Через те, що виготовлення паперу потребувало багато води, то папірні будували на берегах озер та річок.
Незважаючи на те, що кожна майстерня володіла своїми секретами з виготовлення паперу (завдяки їм полегшувалася праця та поліпшувалась якість паперу), процес його виробництва на всіх підприємствах майже однаковий. У Європі папір виготовляли зі льняного ганчір’я. Його дрібнили, замочували у воді, розтирали. Цю суміш на добу залишали у воді з додаванням гашеного вапна для відбілювання. Потім суміш віджимали і знову заливали водою. Перемелювали суміш до однорідної маси, яку переливали у великий чан. З чану паперову масу черпали прямокутною формою – дерев’яною рамою, дно якої встелене металевим переплетенням. (Горизонтальні струни називались вержери, а вертикальні – поттюзо.) Розміри рам були різні. Коли раму рівномірно коливали, то через отвори з волокон стікала вода. З маси, що осідала на дні рами, витискували вологу і перекладали на повстину.
Паперові аркуші, складені в стопу й перекладені повстиною, клали під прес, витискуючи залишки води. Повстини виймали, аркуші знову клали під прес. Згодом аркуші розвішували і сушили. Сухі