Перший аркуш сувою називався протокол, а останній – есхатокол. Бувало, з папірусу виготовляли книгу сучасного нам вигляду. З цією метою з аркушів формували стопу, яку скріплювали за зразком воскових табличок.
Незважаючи на те, що папірус крихкий, ламкий матеріал, до нас дійшло немало папірусних сувоїв та окремих аркушів і стоп. Вони виявлені здебільшого в Єгипті й Тунісі, тобто в країнах із сухим кліматом. Час виготовлення більшості сувоїв – це І, ІІ ст. н. е.
У ІІ тис. до н. е. на зміну папірусу прийшов пергамен, міцніший матеріал. За переказами, між Єгиптом і Пергамом тривало економічне і культурне змагання. Коли у Пергамі планувалось створити велику бібліотеку, то цар Єгипту Птоломей V (ІІ ст. до н. е.) заборонив поставляти туди папірус. Пергамці знайшли вихід: вони удосконалили метод оброблення шкури молодої тварини.
Такі біло-жовті аркуші дуже тривкі, до того ж на них писали з двох боків. Їх назвали пергаменом. Але римляни оброблену шкуру для письма називали «мембраною». Ще б пак! Добре вичинена, вона була міцною і еластичною, легко згиналася.
Цим властивостям матеріалу для письма ми завдячуємо появі нової форми книги. Так, з пергаменних аркушів формували стопу, яку скріплювали. Для захисту з обох боків стопи притуляли дошки, за розмірами однакові з аркушами. Пізніше дошки обтягували шкурою. Саме в такому вигляді прийшла до нас книга з епохи Середньовіччя.
Цікава історія писемності Америки. Перуанські пастухи, наприклад, досі користуються лічильними шнурами, що імітують сторінки книги. Зав’язуючи вузли, на одному шнурі підраховували кількість корів, на іншому – биків, на третьому – телят. У наш час за допомогою шнурів ведуть підрахунки пастухи Арізони, Нікарагуа, Чілі. Вузликове письмо винайшли інки, що жили в Андах, на високогірних плато. Це письмо мало назву кіпу, що означало в’язати вузли. Виглядало кіпу так. До грубої мотузки чи ціпка міцно прив’язували кольорові шнури і нитки різної товщини. На них в’язали вузлики – прості, подвійні тощо. Зміст запису залежав від багатьох чинників: кольору ниток чи шнуру, їхньої довжини, від того, простим чи складними вузлами зв’язано та у якому порядку. Жовта барва означала золото, біла – срібло, червона – воїна, зелена – маїс. Одначе можливості вузликового письма обмежені: воно несло інформацію, але не передавало багатства мови, не могло цікаво, дотепно розповісти про якусь подію.
Щоправда, виникає питання: чи могла нація, яка побудувала високу цивілізацію, послуговуватись таким примітивним видом письма. Можливо, розгадка криється в хроніках, однієї з форм літопису, поширених у Середньовіччі. З хронік відомо, що за часів правителя Хуанакауи писали на бананових листках. Правитель інків відправляв своїм намісникам послання, писані літерами, цифрами або ієрогліфами. Правитель Апу Капак заснував в Куско навчальний заклад, де писали літерами і знаками на шкурі