– Це ще не кінець, Хендріку, – мовила Еф’є. – Нутром відчуваю.
Ми трохи прогулялися садом. У повітрі відчувається подих весни. Крізь пластикове сміття й іржаві бляшанки свої голівки висунули проліски.
Ми були войовничо налаштовані. Чи принаймні я міг так сказати про Еф’є.
Четвер, 28 лютого
Унизу я взяв брошуру про мобільні скутери. Потрібно розширювати свій світогляд, інакше стану найслабшою ланкою «Старих, але ще не мертвих».
Греме оголосив, що перша екскурсія відбудеться у четвер, 14 березня. Збираємось у вестибюлі о 13:00.
Я катував свій мозок, аби придумати хоч більш-менш веселі поїздки на день. Рейксмузей? [21] За це точно не дадуть нагороди за оригінальність. Окрім того, виникає враження, що цей музей частіше зачинений, ніж працює. Проте панікувати не варто, адже я маю ще шість тижнів на те, щоби придумати щось захопливіше.
Еф’є трохи програла свій подвійний CD «Топ-100 пташиних пісень». Під номером шість була садова кропив’янка (ніколи її не чув, так само, як ніколи не чув про неї), під номером чотири – червоногруда вільшанка (я завжди думав, що вони можуть лише цокати); третьою стала пісня дрозда; друге місце здобув соловейко, а золоту медаль отримує чорний дрізд. Слава Богу, хоч одна пташка, чий спів я впізнав. А тоді лишилося ще дев’яносто шість хвальків-свистунів. Для кожного своя пісня.
Прослухавши десять пташок, Еф’є могла би сказати, що моя увага розсіялася.
– Хіба ти не зачарований? – лукаво запитала вона.
Я почервонів від сорому.
– О, так.
– Перепрошую за таке зухвальство, проте я не вірю тобі, Хендріку.
– Що ж, ти маєш рацію. Вибач, але птахи цікавлять мене лише в запеченому вигляді. А з такого ракурсу вони, як правило, вже не співають.
На щастя, це розсмішило її.
Як щодо цибулевих садів у Кекенхофі? [22] Чи було воно того варте? Це могло спасти на думку й комусь іншому. Та за шість тижнів для такої поїздки буде ідеальний час.
П’ятниця, 1 березня
Пані Кейпер знайшла в папці з газетними вирізками статтю й прикріпила її на дошці оголошень:
Пані Брандсма відразу ж скасувала призначену їй операцію. «Хай той фіброїд просто залишається там, де є. Хай як би там було, а я їм не допомагатиму. Зрештою, всі ми тут при смерті!» – кричала вона й таки мала рацію.
На мою думку, середній вік тут вісімдесят дев’ять, тож коли ви кажете «при смерті», то говорите про високу ймовірність смерті. Органи забирають у ще живих пацієнтів, тому що так вони свіжіші. От тільки не впевнений, чи можна назвати свіжими наші. Середній вік тутешніх нирок, звісно ж, теж вісімдесят дев’ять. Маю певні сумніви щодо терміну придатності внутрішніх органів.
Та стаття й справді дещо похмура. Краще не сподіватися на медичне диво: скажімо, ви пережили смертельний серцевий напад, але – хай імовірність цього вкрай мала – вижили, а тоді виявляється, що у вас видалили