Не в змозі дивитися йому в очі, Кеті відвела погляд. Почуття провини перетворилося на сором, коли вона згадала, що троянда – це не єдине, що він зробив, аби її втішити. Сьогодні він також ретельно підійшов до вибору одягу. Замість потертих джинсів на ньому були чорні штани, а замість сорочки – темне поло з короткими рукавами. Він був чисто поголений, аромат пряного одеколону огортав гладеньку щелепу.
Він лише хотів потішити і вразити її. Він не заслужив такого ставлення, особливо після того, як захистив її минулої ночі. Кеті поглянула на м’яку червону квітку, яка валялася біля її ніг. Їй було настільки соромно, що очі вмить наповнилися слізьми і клубок жалю застряг посеред горла.
– Рамоне, пробач мені, – винувато промовила вона, піднімаючи троянду з землі.
Стискаючи стебло, вона підвела очі і благально поглянула на стримане обличчя Рамона.
– Дякую за троянду. Вона чарівна. І якщо… якщо ти все ще хочеш, я піду з тобою в зоопарк, як і обіцяла. – Кеті зробила паузу, щоб набрати більше повітря в легені, а тоді продовжила: – Але мені хочеться, щоб ти зрозумів, що тобі не варто сприймати усе це надто серйозно і почати… почати… – Кеті ніяково замовкла, коли помітила в його очах веселі вогники.
– Я поки що запропонував тобі лише квітку і похід у зоопарк. Я ж не кличу тебе заміж, – промовив він з ледь помітною усмішкою в голосі.
– І то правда, – несподівано Кеті піймала себе на тому, що усміхається йому у відповідь.
– Ну що, тепер можемо йти? – запитав він.
– Так, але спершу я віднесу сумку додому, – вона потягнулася до сумки, але Рамон вихопив її з рук.
– Я сам віднесу, – промовив він.
Коли вони увійшли в її квартиру, вона забрала сумку і попрямувала в спальню. Запитання Рамона змусило її зупинитися:
– Ти хотіла втекти через мене?
– Не зовсім, – Кеті обернулася у дверному отворі. – Після вчорашньої ночі я відчула, що мені потрібно поїхати від усього цього і від усіх, хоча б на якийсь час.
– І що ж ти зібралася робити?
Її м’які губи здригнулися в сумну усмішку, яка додала її милим очам ще більшого блиску.
– Я збиралася зайнятися тим, чим займаються незалежні, самовпевнені, дорослі американки, коли не можуть дати собі ради, – втекти до мами і тата.
За кілька хвилин вони вийшли з квартири і пішли на стоянку. У лівій руці Кеті тримала дорогу камеру.
– Це фотоапарат, – сказала вона.
– Я знаю, – погодився він з глузливою серйозністю. – Вони є навіть у Пуерто-Рико.
Кеті почала хихотіти і захитала головою:
– Ніколи не думала, що я настільки гидка американка.
Зупинившись біля стильного «б’юїка», Рамон відчинив для неї пасажирські дверцята.
– Дуже симпатична американка, – тихо промовив він. – Сідай.
На свій сором, Кеті зраділа, коли зрозуміла, що вони поїдуть легковиком. Мчати по шосе в розваленій вантажівці було їй