Рамон зупинився за крок від неї:
– Якби ви хотіли звільнитися від чоловіків, ви б не пішли сьогодні туди, ви б не зустрічалися з тим чоловіком на стоянці. Ви самі не знаєте, чого хочете.
– Я знаю, що вже пізно, – сказала Кеті, її голос тремтів. – А ще я знаю, що хочу, аби ви пішли звідси.
Він примружив очі, дивлячись на неї, але його голос став м’якшим, коли він запитав:
– Ви боїтеся мене?
– Ні, – збрехала Кеті.
Він задоволено кивнув:
– Добре, отже, ви не будете заперечувати, якщо я запропоную вам піти завтра зі мною у зоопарк?
Кеті була переконана: він точно знав, що викликає у неї занепокоєння і що вона не має жодного бажання з ним кудись іти. Вона хотіла сказати, що вже спланувала завтрашній день, але їй здалося, що він змусить її обрати інший. Усі її чуття підказували, що в разі потреби він може бути дуже наполегливим. А зважаючи на втому і перенапруження, вона вирішила краще погодитися на побачення, а тоді просто не прийти. Таку відмову навіть він прийме і зрозуміє, що ніякого продовження не може бути.
– Гаразд, – промовила Кеті. – О котрій?
– Я зайду за вами о десятій ранку.
Коли за ним зачинилися двері, Кеті відчула себе пружиною, яку стискали дедалі сильніше, ніби хтось хотів побачити, наскільки її можна закрутити, перш ніж вона зламається. Вона залізла в ліжко і витріщилася на стелю. У неї було достатньо проблем і без цього героя-коханця з зоопарком!
Перевернувшись на живіт, Кеті пригадала огидну сцену з Робом і міцно заплющила очі, намагаючись не звертати уваги на свої страждання. Завтра вона поїде до батьків. Насправді вона планує провести там усі вихідні з нагоди Дня пам’яті. Зрештою, її батьки завжди скаржилися, що рідко її бачать.
Розділ 3
Наступного ранку о восьмій годині її глибокий сон після виснажливої ночі перервав будильник. Не розуміючи, навіщо вона завела його на неділю, Кеті намацала кнопку й натиснула її, заглушуючи наполегливе дзижчання.
Коли вона розплющила очі, на годиннику була дев’ята. Кеті замружилася від світла, яке лилося у її спальню, прикрашену квітами. «О ні! За годину припреться Рамон…»
Кеті вискочила з ліжка і побігла в душ. З кожною хвилиною її серцебиття прискорювалося, а час навколо, здавалося, сповільнювався. Фен цілу вічність сушив її густе волосся, у неї падало з рук усе, до чого б вона не торкалася, і їй нестерпно хотілося кави, яка могла б її збадьорити.
Швидко рухаючись, вона бігала кімнатою і відкривала шухлядки, дістаючи пару темно-синіх штанів і топ з білою облямівкою їм у тон. Вона зібрала волосся ззаду і зав’язала шовковим шарфом у червоно-синьо-білі смуги, а тоді кинула кілька речей у сумку.
О дев’ятій тридцять п’ять Кеті зачинила за собою двері квартири і вийшла у м’який блакитний травневий ранок. Великий житловий комплекс