Тріумф ніжності. Джудіт Макнот

ніжним дотиком цих губ, Кеті спробувала заперечити:

      – Але як я можу бути щасливою, якщо житиму в звичайному будинку серед чужих людей? Я ж навіть не зможу ні з ким поговорити.

      – Я поясню тобі пізніше, – раптом усміхнувся він. – А зараз я піду одягну плавки, цього разу свої власні.

      – Ти… хочеш поплавати? – не вірячи своїм вухам, затинаючись запитала Кеті.

      – Я хочу, щоб на тобі було якомога менше одягу і щоб ми були на самоті, а це можливо лише в басейні, – лукаво усміхаючись, промовив Рамон.

      Полегшення взяло гору над розчаруванням. Кеті пішла в спальню і швидко зняла з себе одяг, надягаючи яскраво-жовте бікіні. Вона поглянула на себе в дзеркало з легкою усмішкою. Це був найбільш відвертий купальник з усіх, які вона колись одягала: дві вузькі смужки яскравої тканини, які підкреслювали кожен вигин її тіла. Їй ніколи не вистачало сміливості з’являтися у ньому на людях раніше, але сьогодні, здавалося, був ідеальний момент. Рамон чомусь вирішив тримати її на відстані, але Кеті подумала, що зробить усе можливе, щоб йому було складно втриматися. Вона розчісувала волосся, поки воно не почало сяяти, і вийшла зі своєї спальні якраз тоді, коли він вийшов з ванної. Він переодягнувся в чорні плавки, які огортали його тіло, демонструючи чудову статуру, від чого у Кеті пересохло в роті.

      Проте в реакції Рамона було менше ентузіазму. Його темні очі пробігли по її оголеному тілу з голови до ніг.

      – Переодягнися, – промовив він таким різким тоном, якого вона ще ніколи від нього не чула, а тоді додав: – Будь ласка.

      – Ні, – різко відповіла Кеті. – Я не збираюсь переодягатися. Навіщо?

      – Тому що я тебе прошу.

      – Ти не просиш, а наказуєш, і мені це не подобається.

      – Тепер я прошу, – наполягав Рамон. – Будь ласка, одягни інший купальник.

      Кеті кинула на нього суворий погляд:

      – Я одягнула цей купальник, щоб поплавати.

      – Тоді я з тобою не піду.

      Раптом Кеті відчула себе вульгарною й оголеною, і вона звинуватила в своєму приниженні Рамона. Вона пішла у спальню, зняла жовте і одягнула зелене бікіні.

      – Дякую, – тихо промовив Рамон, коли вона повернулася у вітальню.

      Кеті була надто розлючена, щоб говорити. Вона ривком відчинила скляні двері у внутрішній дворик, пройшла через ворота і спустилася до басейну, який був майже порожній. Більшість мешканців святкували День пам’яті зі своїми сім’ями. Кеті витончено опустилася в шезлонг, не звертаючи уваги на Рамона, який стояв і дивився на неї, тримаючи руки на стегнах.