Уперше за цю ніч Кеті щиро всміхнулася, м’які губи здригнулися в чарівній усмішці, від якої у неї заблищали очі.
– Мабуть, я була надто приголомшена і не розуміла, що кажу. По-перше, відвідувачі готелю «Каньйон» не водять вантажівки, а по-друге, якщо це так, вони цього ніколи не визнають.
– Чому? Хіба в цьому є щось ганебне?
– Зовсім ні. Але вони скоріше скажуть, що займаються перевезеннями, щоб це звучало, ніби їм належить залізниця чи принаймні парк вантажівок.
Рамон поглянув на неї так, ніби своїми словами вона тільки ускладнила його розуміння. Його погляд ковзнув на золотисте волосся Кеті, яке спадало на плечі. Несподівано він відвів погляд убік. Піднявши склянку бренді, він одним духом випив половину.
– Бренді п’ють маленькими ковтками, – зауважила Кеті, але миттю збагнула, що її слова прозвучали як повчання. – Тобто я мала на увазі, що люди, які звикли його пити, віддають перевагу невеликим ковткам, – незграбно виправилася вона. – Але ви можете пити так, як вам хочеться.
Рамон опустив склянку і поглянув на неї з абсолютно незрозумілим виразом обличчя.
– Дякую, – відповів він з бездоганною ввічливістю. – Я спробую це запам’ятати, якщо мені, звісно, іще колись випаде нагода спробувати бренді.
Кеті засовалась у кріслі, переконана в тому, що цього разу вона його точно образила, і спостерігала, як він підійшов до вікна вітальні й відсунув бежеву штору.
З вікна її квартири відкривався нудний краєвид на автостоянку, за якою проходила широка міська дорога. Притулившись плечем до віконної рами, він, очевидно, прислухавшись до її поради, повільно попивав бренді і дивився на стоянку.
Кеті неуважно дивилася на білу сорочку, яка щільно обтягувала його широкі м’язисті плечі й збиралася в складки щоразу, як він піднімав руку. Кеті відвела погляд. Вона просто хотіла допомогти, а натомість здавалася поблажливою і зарозумілою. Їй хотілося, щоб він пішов. Вона була виснажена фізично і морально. І йому зовсім не потрібно було її охороняти. Роб сьогодні не прийде.
– Скільки вам років? – раптом запитав він. Їхні погляди зустрілися.
– Двадцять три.
– Отже, ви достатньо дорослі, щоб уміти розставляти пріоритети.
– Що ви маєте на увазі? – запитала Кеті, відчуваючи розгубленість.
– Вам здається, що бренді слід пити «за правилами», але вас зовсім не турбує те, чи «за правилами» запрошувати до себе першого-ліпшого чоловіка. Ви ризикуєте зіпсувати свою репутацію і…
– Першого-ліпшого?! – вибухнула Кеті, не відчуваючи більше необхідності бути ввічливою. – У першу чергу, я запросила вас тому, що ви попросили скористатися телефоном, і мені здалося, я маю бути ввічливою після того, як ви мені допомогли. По-друге, я не знаю, як у вас у Мексиці чи звідки ви там, але…
– Я народився у Пуерто-Рико, – підказав він.
Кеті це проігнорувала.
– Що ж, тут, у Сполучених Штатах, уже немає таких застарілих, абсурдних думок про жіночу репутацію. Чоловіки ніколи не турбувалися про свою