Стрімкий рух монголів до всесвітньої слави почався в степах сучасної Монголії 1206 року, коли Темучин, місцевий племінний вождь та воєначальник, об’єднав ряд племінних союзів і прийняв титул хана всіх монголів. Чингісхан, як стали називати Темучина після його смерті, провів перші десять років свого правління здебільшого у війнах із Китаєм, чиї землі першими увійшли до його імперії, що стрімко розширювалася. Наступним великим здобутком стала Центральна Азія, що лежала на захід від Китаю, на Великому шовковому шляху. До 1220 року до рук монголів потрапили Бухара, Самарканд і Кабул. Наступними стали половці та волзькі булгари, які були розбиті (разом із деякими руськими князями) близько 1223 року. Тоді ж монголи вторглися до Криму й захопили фортецю Судак, один із ключових торгових центрів на Великому шовковому шляху, що був тоді під владою половців.
Перед своєю смертю 1227 року Чингісхан поділив своє царство між синами та онуками. Західні землі, що включали тоді Центральну Азію та степи на схід від Волги, відійшли до двох його онуків. Один із них, хан Батий, був незадоволений своєю спадщиною і посунув межі свого царства далі на захід. Цей наступ став відомий як монгольська навала на Європу. 1237 року монголи оточили і взяли Рязань на східному кордоні Володимиро-Суздальського князівства. Володимир, столиця князівства, впав на початку лютого 1238 року. Коли захисники міста зайняли останню позицію в Успенському соборі, збудованому Андрієм Боголюбським, монголи підпалили його. Міста, які захищалися найбільш запекло, знищувалися повністю. Так було у випадку з Козельськом, що впав після семитижневої облоги. Руські князі, як могли, опиралися монгольській навалі, однак, розрізнені та дезорганізовані, вони не мали чого протиставити високомобільній та злагодженій монгольській кінноті.
Коли монголи досягли Києва в листопаді 1240 року, їхнє величезне військо справило неймовірне враження на захисників міста. «І не було чути [нічого] од звуків скрипу возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами», – згадує літописець. Коли кияни відмовилися здатися, Батий привіз катапульти, щоб зруйнувати міські мури, побудовані з каменю та колод за часів Ярослава Мудрого. Городяни кинулися до Десятинної церкви – першого кам’яного храму, збудованого Володимиром Великим на честь його хрещення. Але вага людей та їхнього майна виявилася заважкою для стін, що впали, поховавши втікачів під уламками. Софійський собор вижив, але, як і інші церкви, був пограбований – здобиччю загарбників стали його цінні ікони та посуд. Переможці розграбували місто; жменька мешканців, яким пощастило вижити, тремтіла від страху в руїнах колись величної столиці, чиї правителі прагнули змагатися з Константинополем. Джованні да Плано Карпіні, посол папи римського Інокентія