Чим можна пояснити перевезення останків князя Ярослава аж до Західної півкулі? Відповідь не має нічого спільного з американським культурним імперіалізмом, але тісно пов’язана з українськими претензіями на спадщину Київської Русі. Українські священнослужителі начебто забрали останки для того, щоб вони не потрапили до рук Радянської армії, яка наступала. Стурбованість тим, що в разі повернення до Києва вони можуть завершити свій шлях у Росії, є одним із пояснень, чому опікуни церкви в Брукліні відмовляються обговорювати питання останків Ярослава з представниками українського уряду. Так чи інакше, своєю мовчанкою вони тримають інтригу.
І українці, і росіяни вважають Ярослава Мудрого своїм видатним середньовічним правителем: його зображення значиться на банкнотах обох країн. На перших українських банкнотах, випущених невдовзі після здобуття незалежності, Ярослава зображено з вусами в українському стилі за традицією князя Святослава та українських козаків. На російській купюрі ми можемо побачити пам’ятник йому як легендарному засновникові російського міста Ярославль, що вперше згадується в літописі через 17 років після його смерті. Російська банкнота показує Ярослава з бородою у традиціях Івана Грозного та московських царів того часу.
Тож ким був Ярослав: російським чи українським правителем? А якщо ні тим, ні тим, то якою була справжня ідентичність цього історичного діяча та його підданих? Найкращий спосіб почати обговорення цих питань – це зосередитися на десятиліттях після смерті князя. Смерть Ярослава закрила певний етап в історії Київської Русі – період її консолідації – і відкрила інший, у якому вона наслідувала приклад імперії Каролінгів. Менш ніж за століття після смерті її засновника Карла Великого (814 року) ця імперія розпалася на кілька менших держав. Причини занепаду та падіння обох імперій не дуже відрізнялися. Серед них постійні проблеми престолонаслідування, боротьба в правлячій династії, зростання місцевих політичних та економічних центрів і нездатність ефективно боротися із зовнішніми загрозами та вторгненнями. Довгостроковим наслідком їх розпаду стало поступове формування держав, що їх часто розглядають як попередників сучасних націй: Франція та Німеччина у випадку з Каролінгами, Україна та Росія – у випадку з Київською Руссю.
Князь Ярослав, який таки був мудрим правителем, передбачив проблеми, що можуть спіткати його родину після його смерті. Імовірно, він згадав, яким довгим та кривавим був його власний шлях до верховної влади. Він почався 1015 року, після смерті його батька, і завершився більш ніж за 20 років, 1036 року, коли помер його брат Мстислав, з яким він змушений був ділити престол. Між цими двома смертями було багато битв та конфліктів, позначених смертями численних братів Ярослава. Двоє з них, Борис та Гліб, були позбавлені київського престолу, натомість досягнувши святості, і тепер їх шанують як князів-мучеників. Деякі історики припускають, що їхні вбивства замовив Ярослав.