Зоряні миті людства. Новели (збірник). Стефан Цвейг

бодай одну людину, бо кожне щире натхнення і саме стає творчим. На іншому краї Франції, в Марселі, Клуб друзів конституції організував 22 червня бенкет для добровольців, що вирушали на війну. За довгим столом сиділо п’ятсот молодих завзятих чоловіків у новісіньких мундирах Національної гвардії, і серед них вібрував точнісінько той самий настрій, що й 25 квітня в Страсбурзі, тільки ще гарячіший, палкіший і шаленіший завдяки південному темпераменту марсельців і вже не такий марнославно впевнений у перемозі, як у перші години після оголошення війни. Бо сталося не так, як вихвалялися ті генерали, мовляв, тільки-но французькі війська переправляться через Рейн, як їх усюди прийматимуть із простертими обіймами. Навпаки, ворог глибоко зайшов у французьку країну, свобода під загрозою, справа свободи в небезпеці.

      І раптом, серед бенкету, хтось один – звали його Мірер, і він був студентом медицини в університеті в Монпельє – постукав по своїй склянці й підвівся. Всі замовкли і глянули на нього. Від нього чекали промови або звернення. Але замість них молодик підняв праву руку вгору й заспівав пісню, нову пісню, якої ніхто з присутніх не знав, і ніхто не знав, як вона потрапила йому до рук: «Allons, enfants de la patrie». І тепер спалахнула іскра, немов упавши на бочку з порохом. Вона зачепила чуття за чуттям, ті вічні електроди. Всі ті молоді хлопці, які завтра мали вирушати, прагнули боротися за свободу й були готові вмерти за батьківщину, відчули, що ті слова виражають їхню найглибшу волю, їхні найпотаємніші думки, ритм нездоланно підносив їх в одностайному екстатичному натхненні. Строфа за строфою виповнювали їх радістю, пісню довелося повторити ще й удруге, і вже мелодія стала їхньою, ось вони вже, збуджено зірвавшись на ноги, піднісши склянки, співають рефрен, що мов гримить: «Aux armes, citoyens! Formez vos bataillons!» Із цікавістю прилинули люди з вулиць, щоб почути, що тут співають із таким захватом, і вже й самі співали разом із гвардійцями; наступного дня та мелодія вже на тисячах і тисячах вуст. Поширилось нове видання, і, коли 2 липня 500 добровольців вирушили з міста, пісня помандрувала разом із ними. Коли їх утома долала десь на путівці, коли крок ставав млявим, досить було комусь одному заспівати гімн, і вже поривний такт надавав їм усім нової енергії. Коли проходили крізь села і на вулицях із цікавістю збиралися селяни та решта жителів, гвардійці заспівували хором. Та пісня стала їхньою, навіть не знаючи, що її написано для Рейнської армії, і не здогадуючись, хто і коли її написав, вони перейняли її як гімн свого батальйону, як кредо свого життя і смерті. Вона належала їм, як прапор, і в пристрасному марші вони прагнули пронести її над світом.

      Перша велика перемога «Марсельєзи» – адже так невдовзі стали називати гімн Руже – сталася в Парижі. Коли 30 липня батальйон пройшов по передмістях, із прапором попереду і піснею, тисячі і десятки тисяч людей стояли і чекали на вулицях, щоб урочисто прийняти їх, і марсельці, п’ятсот чоловік, немов однією горлянкою, співали та й співали, в такт крокам, люди прислухалися. Що за чудовий і поривний гімн