– Мій тато помер. Дуже давно.
Боббі завжди додавав цю фразу, щоб люди не починали вмиватися шмарклями.
– Як його звали? – запитала вона. Та перш ніж Боббі встиг відповісти, Аланна Файлз сама вимовила його ім’я. Воно злетіло з її нафарбованих вуст, як чарівне заклинання. – Ренді? Ренді Ґарет? Ренді Ґрір? Щось таке.
На мить у Боббі від потрясіння відібрало мову. З легень ніби вибило все повітря.
– Рендолф Ґарфілд. Але звідки…
Аланна радісно засміялася. Її груди заколихалися.
– Ну, переважно по волоссю. І ластовиння… А ще ось цей трамплінчик…
Вона нахилилася і Боббі вгледів пипки гладких, білих грудей розміром з барильця. Аланна легенько провела пальцем по його носі.
– Він приходив сюди грати в більярд?
– Та де. Казав, що з києм не дуже дружить. Заходив на пиво. А іноді…
Вона швидко закрутила руками, ніби мішаючи невидиму колоду, так що Боббі згадався Макквон.
– Ага, не було на світі жодного неповного стриту, який би не прийшовся йому до душі, так мені розповідали.
– Про це я нічого не знаю, але він був хорошою людиною. Міг з’явитися в понеділок ввечері, коли тут, як в домовині, й десь через півгодини всі вже реготали. Завжди ставив пісню Джо Стафорда, забула, як вона називається, і просив Ленні зробити гучніше. Справжнє золотце, здебільшого через це я його й запам’ятала. Золотце з рудим волоссям – рідкісний делікатес, малий. П’яниць не пригощав, такий був у нього принцип, але був готовий віддати навіть сорочку зі свого плеча, тільки попроси.
– Але він, напевно, програвав багато грошей? – сказав Боббі. Він не міг повірити, що розмовляє про це, що взагалі зустрів людину, яка знала його батька. Та, мабуть, багато чого саме так і з’ясовується, зовсім випадково. Ходиш собі по землі, клопочешся своїми справами, аж тут об тебе черкається минуле.
– Хто, Ренді? – вона виглядала здивовано. – Та де. Заглядав на пиво, разів зо три на тиждень, знаєш, коли був тут, поблизу. Він чи то нерухомістю займався, чи страхуванням, чи ще якусь подібну біду продавав.
– Нерухомістю, – сказав Боббі, – він продавав нерухомість.
– І приходив сюди в якийсь офіс. Певно, з продажу промислових об’єктів, якщо нерухомість. А ти впевнений, що не медичне обладнання?
– Точно нерухомість.
– Кумедно людська пам’ять працює, – вела далі Аланна. – Щось пригадується, ніби вчора, але найчастіше час проходить і зелене стає синім. Та бізнесмени в костюмах і краватках з нашого району однаково попропадали.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.