– Купив би таку і голився б, як модник, – зауважив Боббі.
Він думав, що Тед усміхнеться, та його обличчя залишилося серйозним.
– Коли купують такі бритви, ними не голяться, Боббі.
– Це як?
Тед не відповів, натомість купив у грецькій кулінарії сендвіч під назвою «Джіро». Зі скрученої домашньої паляниці крапав підозрілий білий соус. Боббі він видавався дуже схожим на гній із прищів. Він змусив себе скуштувати шматочок. Тед казав, що це дуже смачно. Виявилося, що смачнішого сендвіча Боббі зроду не їв: м’ясистий, як хот-доги і гамбургери з «Колонії», та з якимось невідомим, екзотичним смаком. Було так чудово їсти на тротуарі, вештатися вулицями з другом, дивитися і щоб на тебе дивилися.
– Як називається ця частина міста? – запитав Боббі. – Вона взагалі має якесь ім’я?
– Тепер – хтозна, – знизав плечима Тед. – Раніше район називався Грецький квартал, пізніше наїхало італійців, пуерторіканців, а тепер чорних. Є такий романіст, Девід Ґудіз, з тих, що їх ніколи не читають викладачі коледжів, геній видань з м’якими палітурками у вітрині якої-небудь крамнички-аптеки. Так ось він називає такі місцинки «внизу», стверджує, що в кожному місті є такий райончик, де можна купити секс, марихуану і матюкливого папугу, де чоловіки розмовляють, сидячи на східцях, як он ті, через дорогу, де жінки постійно горлають, щоб діти йшли додому, бо дістануть ременем, а спиртне завжди продають у паперових торбинках.
Тед показав убік стоку, з якого і справді виглядало горлечко пляшки з-під вина «Сандерберд» у коричневому пакеті.
– Просто внизу, як каже Девід Ґудіз, місце, де тобі не знадобиться прізвище і, якщо маєш в кишені готівку, можна придбати майже все.
«Внизу, – думав Боббі, спостерігаючи за трійцею оливковошкірих підлітків у бандитських куртках, що дивилися їм услід. – Країна небезпечних бритв і особливих сувенірів».
«Крітеріон» і універмаг «Мансі» ще ніколи не здавалися такими далекими. А Броуд-стрит? Їхня вулиця і увесь Гарвіч взагалі десь в іншій галактиці.
Нарешті вони дісталися до закладу з вивіскою: «КУТОВА ЛУЗА. ПУЛ, БІЛЬЯРД, АВТОМАТИ, «РЕНІҐОЛД» НА РОЗЛИВ». На ньому також висів плакат: «ЗАХОДЬТЕ, ВСЕРЕДИНІ ПРОХОЛОДНО». Коли Тед і Боббі проходили під плакатом, з дверей вийшов юнак у смугастій футболці та вузькокрисому, шоколадному капелюсі того типу, що їх носив Френк Сінатра. В руці він ніс довгий, тонкий