Врешті-решт саме Джордж Сандерз і визволив від них селище. Він виявив, що може (щоправда, на короткий час) блокувати свій розум від дітей, уявляючи цегляну стіну, за якою ховаються найпотаємніші думки. І коли одностайно вирішили, що з дітьми слід покінчити – їх можна було навчити математики, та не можна було пояснити, чому недобре карати людину, змушуючи її скеровувати авто в урвище, – Сандерз поклав у портфель бомбу з годинниковим механізмом і приніс у клас. Це було єдине місце, де діти збиралися разом. Боббі неясно усвідомлював, що вони, по суті, просто надприродна копія Джека Меридью і його мисливців з «Володаря мух».
Діти відчули, що Сандерз щось приховує. У нестерпному фінальному епізоді видно, як зі стіни, що її Сандерз звів у своїй голові, вилітають цеглинки все швидше і швидше. То Прокляті діти намагаються залізти в його думки, щоб вивідати, що він приховує. Нарешті перед ними відкривається образ бомби в портфелі: вісім чи дев’ять шашок динаміту, прикріплених дротиком до будильника. Боббі бачив, як у їхніх розширених золотистих очах, від яких по тілу бігають мурашки, з’являється розуміння, та часу щось вдіяти не залишається. Бомба вибухнула.
Боббі був шокований загибеллю головного героя. Рендолф Скотт на суботніх сеансах в «Емпайр» ніколи не помирав. Та й Річард Карлсон і Оді Мерфі теж. Та він розумів, що Джордж Сандерз пожертвував життям заради загального добра. Боббі вирішив, що збагнув ще дещо: провали Теда.
Поки Боббі і Тед відвідували Мідвіч, у південному Коннектикуті стало припікати сліпуче сонце. Втім після справді хороших фільмів світ ніколи не здавався Боббі особливо привабливим. Якийсь час він скидався на злий жарт, сповнений людей з тьмяними очима, дріб’язковими планами і дефектами обличчя. Боббі інколи думав, що коли б у світу був сюжет, він став би куди кращим.
– Бротіґен і Ґарфілд пускаються в дорогу! – оголосив Тед, коли вони виходили з-під навісу. На фасаді висів транспарант: «ЗАХОДЬТЕ, ВСЕРЕДИНІ ПРОХОЛОДНО». – Ну як тобі? Сподобалося?
– Це було шикарно! – радів Боббі. – Просто на всі двісті. Дякую, що взяв мене з собою. Взагалі – кращого фільму я ще не бачив. А той момент з динамітом? Ти думав, йому вдасться їх перехитрити?
– Ну… не забувай: я ж читав книжку. А ти б хотів почитати, що скажеш?
– Так!
Боббі відчув раптовий порив дременути до Гарвіча, пробігти під палючим сонцем усю дорогу по Коннектикутській магістралі і Ашер-авеню, щоб одразу ж узяти «Мідвіцьких зозуль» на свій новенький дорослий читацький квиток.
– Він писав ще якісь фантастичні романи?
– Джон Віндем? О, так. Є кілька. І, безсумнівно, напише ще. Перевага