Мама спакувала йому обід, але гроші дати відмовилася, не дала навіть п’ятака на окрему кабінку-роздягалку, що тяглися вздовж берега по той бік луна-парку. І ще перш ніж Боббі збагнув, що відбувається, як уже почалося те, чого він найбільше боявся: сварка через гроші.
– Досить і п’ятдесяти центів, – просив Боббі з плаксивими, дитячими нотками в голосі. Він ненавидів себе за це, але не міг стриматися. – Лишень пів зеленого. Ну, мамо. Що скажеш? Ну, будь людиною.
Вона запалила «Кул», так сильно кресонувши сірником, що той аж хруснув, і, мружачись, подивилася на Боббі крізь дим.
– Ти ж тепер сам заробляєш, Бобе. Більшість людей платить за газету по три центи, а тобі платять, щоб ти їх читав. Долар на тиждень! Господи, та коли я була малою…
– Мамо, ці гроші на велик! Ти ж знаєш це.
Мама стояла, повернувшись до дзеркала, і суплячись поправляла плечики на блузці. Містер Бідермен попросив її вийти на кілька годин, хоч сьогодні й субота. Та тепер вона обернулася і, все ще затискаючи губами цигарку й не перестаючи супитися, схилилася до Боббі.
– Ти і досі випрошуєш у мене той велосипед, чи не так? Досі. Все одно випрошуєш, хоча я сказала, що це не з моєю кишенею.
– Ні! Нічого я не випрошую, – очі Боббі розширилися від гніву й образи. – Всього якихось нещасних п’ятдесят центів на…
– Пів бакса сюди, двадцять п’ять центів туди, а воно накопичується, знаєш? Ти хочеш, щоб я купила той велосипед, даючи гроші на все інше. Тоді тобі не доведеться нічим жертвувати.
– Але це несправедливо!
Боббі знав, що мама скаже це, перш ніж вона розтулила рот, і навіть встиг подумати, що сам напросився.
– Життя несправедливе, Бобику.
Вона повернулася до дзеркала, щоб востаннє підтягти невидиму бретельку комбінації, що сповзла з правого плеча.
– П’ятака на роздягалку, – попросив Боббі. – Ти б могла принаймні…
– О так. Можливо. Цілком припускаю, – вимовила мама, карбуючи кожне слово.
Перед тим як піти на роботу, вона зазвичай рум’янилася, та цього ранку рум’янець на її щоках не весь був із пудрениці. І Боббі, хоч би який сердитий був, зрозумів, що краще постерегтися. Якщо він розпалиться так, як це вдається мамі, то цілий день просидить у порожній, задушливій квартирі, не маючи права навіть вистромити носа в коридор.
Мама схопила зі столика в ногах канапи сумочку, роздушила цигарку, що аж тріснув фільтр, потім обернулася і поглянула на Боббі.
– А якби я сказала тобі: «Знаєш, що? Ми цього тижня не їмо. Я побачила у «Гансікера» такі туфлі, що просто не змогла їх не купити».