Тепер його переповнює нездоланне бажання скоріше повернутися додому й щось написати, щось свіже й абсолютно нове, таке ж щире, як і ці полотна. Найбільше йому хочеться писати. Але що?
А тоді він помічає її. Вона стоїть перед автопортретом Фріди зі зламаним хребтом, її погляд прикутий до погляду дівчини на картині, її очі широко розплющені й сумні. У правій руці вона тримає синю шапку. Раптом він помічає, як по її щоках течуть сльози. Вона підіймає ліву руку і, не відводячи погляду від картини, змахує сльозу долонею. Раптом вона повертається, ніби відчувши, що на неї дивляться, і їхні погляди зустрічаються. А тоді, не до кінця розуміючи що робить, Фаб’єн підходить до неї.
– Я не мав… я не встиг запитати, – говорить він. – Можливо, ви будете не проти скласти мені компанію за чашечкою кави?
8
О четвертій годині дня в кафе «Ле шеваль бльо» повно народу, але офіціантка все ж таки знаходить для Фаб’єна столик усередині. Нелл здається, що він належить до того типу чоловіків, яким завжди вдається знайти хороший столик усередині. Він замовляє крихітну чашечку чорної кави, і вона говорить:
– Мені також, – адже не хоче, щоб він почув її жахливу французьку вимову.
Між ними зависає коротка ніякова тиша.
– Хороша виставка, правда?
– Зазвичай я не плачу перед картинами, – відповідає вона. – Тепер почуваюся трохи по-дурному.
– Ні-ні, усе гаразд. Просто полотна дуже зворушливі. Усі ці люди, і фото…
Він починає говорити про виставку, про те, що чув про роботи цієї художниці й навіть не підозрював, що її картини аж так зачеплять його душу.
– Я відчуваю їх тут, розумієте? – Він указує на груди. – Це було дуже… потужно.
– Так, – погоджується вона.
Ніхто з її знайомих не говорить на подібні теми, вони звикли обговорювати, у чому Тесса прийшла на роботу, або серіал «Вулиця Коронації», або хто напився до поросячого вереску в минулі вихідні.
– Думаю… мені б хотілося писати так, як вони малюють. Розумієте? Я хочу, щоб хтось прочитав мою книгу, і сказав… bouf!
Вона не може стримати усмішку.
– Гадаєте, це смішно? – Він виглядає ображеним.
– Зовсім ні. Просто ви сказали «bouf».
– То й що?
– В Англії так не говорять. Я просто… – вона хитає головою, – просто смішне слово.
Він дивиться на неї й голосно сміється:
– Bouf!
І крига скресла. Їй приносять каву, вона кладе в чашку два шматочки цукру, щоб було смачніше.
Фаб’єн випиває свою каву за два ковтки.
– То як тобі Париж, Нелл з Англії? Це твоя перша подорож?
– Мені подобається. Принаймні те, що я встигла побачити. Але я поки що не бачила жодних відомих місць. Ані Ейфелеву вежу, ані Нотр-Дам, ані того мосту, на який закохані вішають замочки. І тепер я навряд чи встигну.
– Ти ще повернешся. Люди завжди повертаються. А які в тебе плани на вечір?
– Ще не знаю. Може, пошукаю якусь милу