А тоді двері відчиняються. І вмикається світло.
– Очам своїм не вірю. – Посеред номера стоїть американка, обличчя червоне від алкоголю, на плечах великий бузковий шарф. – Я сподівалася, до мого повернення вас уже тут не буде.
– Я також, – відповідає Нелл, натягуючи ковдру на голову. – Вимкніть, будь ласка, світло, якщо вам, звісно, не складно.
– Мені ніхто не сказав, що ви ще тут.
– А я тут.
Нелл чує, як на стіл падає сумочка, як у шафі дзеленчать вішаки.
– Мені некомфортно ночувати в одному номері з незнайомою людиною.
– Повірте, якби в мене був вибір, я б також не стала ночувати з вами.
Нелл лежить, укрившись із головою, а американка тим часом продовжує ходити туди-сюди в номері і йде нарешті у ванну. Нелл чує крізь стіну, як жінка чистить зуби, полоще рота, спускає воду в туалеті. Вона намагається уявити, що вона, Нелл, перебуває зараз зовсім в іншому місці. Може, у Брайтоні, з однією з подруг, і прямо зараз непевною ходою йде до ліжка й вкладається спати.
– Мушу вам сказати, що я страшенно незадоволена, – говорить американка.
– Тоді йдіть спати деінде, – відповідає Нелл. – Тому що в мене на цей номер не менше прав, ніж у вас. А може, навіть більше, якщо порівняти дати бронювання.
– Не треба так дратуватися, – ображається американка.
– Не треба змушувати мене почуватися гірше, ніж я вже, чорт забирай, почуваюся!
– Дорогенька, я не винна, що ваш хлопець не приїхав.
– Ну, а я не винна, що нам зарезервували один номер на двох.
У кімнаті зависає тривала тиша. Нелл здається, що вона поводиться занадто різко. «Безглуздо воювати між собою в такому тісному просторі. Адже ми в одному човні», – думає Нелл. Тому вона намагається дібрати хоча б якісь слова для примирення.
А тоді голос американки прорізає нічну тишу:
– Доводжу до вашого відома, що всі цінні речі я поклала в сейф. А ще я знаю прийоми самозахисту.
– А мене звати Єлизавета Друга, – бурмоче Нелл.
Вона підводить погляд угору й чекає, коли клацне вимикач, адже це означатиме, що сусідка нарешті вимкнула світло.
– Просто щоб ви знали, – звучить голос у темряві, – мені здається, це дуже дивне ім’я.
Незважаючи на втому й поганий настрій, Нелл не може заснути. Сон то наближається до неї, то тікає геть, ніби сором’язливий коханець. Нелл намагається розслабитися й привести думки до ладу, але близько півночі внутрішній голос їй говорить: «Ні. Сьогодні ти не спатимеш, дорогенька».
Її мозок невпинно працює, нагадуючи пральну машинку, витягуючи на поверхню думки, ніби брудну білизну. Може, вона надто захопилася Пітом? Була не надто класна для нього? Може, справа в занадто довгому переліку паризьких музеїв з усіма цими «за» і «проти» (тривалість їхнього перебування в Парижі щодо часу, витраченого в чергах)?
Може, вона просто надто нудна, тому нормальний чоловік не може її покохати?
А