Підступність травми полягає в розрахунку часу. Немає чіткої паузи між закріпленням короткострокової і довгострокової пам’яті. Залежно від характеру спогадів кожен вид пам’яті вмикає іншу частину мозку. Що це – вигляд, звук, почуття? Це музика, математика, зустріч із новою людиною? Мозок функціонує в той час, коли стається травма, тож зберігання спогадів тоді якраз у процесі. Лікування проводять за години після травми, але навіть тоді воно може бути не зовсім ефективним, якщо деякі події вже потрапили до сховища довгострокової пам’яті.
Випадок Дженні являв собою ідеальний збіг обставин. Дівчина вже була напідпитку, коли почалося зґвалтування. Напад шокував її. Не більш ніж через півгодини її приспали. А за дві години по тому застосували лікування. Вона прокинулася через дванадцять годин, пам’ятаючи події напередодні лиш уривками, про це я вже згадував.
Том Крамер пригадував розмову в кімнаті для відвідувачів. Я не можу точно визначити те почуття, з яким він про це розповідав, отож передам лише його слова і зазначу, що він не плакав. Думаю, до цього часу в нього просто закінчилися сльози.
Я не пам’ятаю достеменно слова, я чув лише «зґвалтування» знову й знову. На Дженні брутально напали. Поліція не мала підозрюваних, ні за що зачепитися. Ґвалтівник поводився дуже обережно, скористався презервативом і, можливо, поголив волосся на тілі. Вони вважали, а потім це підтвердила судово-медична експертиза, він одягнув чорну вовняну маску, схожу на ті лижні маски, які затуляють усю голову й обличчя. Казали, що зґвалтування тривало щось близько години. Я думав про це більше, ніж мав би. Коли Дженні за вісім місяців опісля знову потрапила до лікарні, коли стало зрозуміло, що нічого не минулось, я прийшов додому й ліг на підлогу, притиснувшись лицем до землі у такій самій позі, як, казали, лежала вона. Я пролежав там годину. Година – це дуже довго для таких мук, це довше, ніж будь-хто з нас може собі уявити. Присягаюся вам.
У будь-якому разі… лікування. Нам пояснили, як це відбуватиметься. Дженні введуть наркотики. Вона впаде в кому приблизно на день, і, якщо пощастить, це заблокує її спогади про зґвалтування та, лікарі сказали напевно, полегшить симптоми посттравматичного стресового розладу, від якого вона може потерпати. Говорили, ПТСР буває дуже виснажливим і може забрати роки терапії. Лікар Берд запитав, чи хочемо ми проконсультуватися з психіатром, щоб краще зрозуміти суть лікування і на що перетвориться її життя без нього. Він зазначив, що кожна згаяна хвилина зменшує ефективність.
Шарлотта широко розплющила очі. «Так! – вигукнула вона, навіть не глянувши на мене. – Зробіть це! Чого ви чекаєте?» Вона підвелась і вказала на двері, немов лікарі мають миттю виконувати її вказівки. Я схопив її за руку. Можливо, я не найрозумніший чоловік у світі, але щось мене тут насторожувало. Якщо Дженні нічого не пам’ятатиме,