У мене також є колекція опудал тварин. Я привозила опудала з усіх нових місць, які відвідувала. Ну, тепер це вже не зовсім правда. Я нічого не привезла з Блок-Айленду. Не можу пояснити, чому. Тобто я знаю, чому, але не знаю, як це пояснити. Якби доводилося пояснювати, то я б сказала, що відчуваю: робити речі, які я робила раніше, – це якась брехня, немов удавати, що я залишилася така сама. Наче одягати блакитне лише тому, що колись любив блакитне і вважаєш, ніби досі повинен любити цей колір, хоч, якщо відверто, то вже до нього збайдужів. Це має хоч якийсь сенс? Я більше не любила робити того, що робила раніше. Я й далі це робила за інерцією, тому що вважала: якщо раптом перестану, то все навколо розсиплеться. І я сиділа на ліжку серед тих речей, які колись любила, і хотіла лиш одного – спекатися їх усіх. Саме тоді я зрозуміла, що нічого не буде гаразд.
Дженні намагалася пояснити своє рішення. Мене дивує, як люди взагалі вирішують таке. Проте я не побожний, отож для мене єдина надія пов’язана з цим життям. Звісно, слова «підліток» і «рішення» не можна ставити в одному рядку.
Тут мене спіткало багато розчарувань саме через брак знань про влаштування підліткового мозку. Саме тому підлітки не мусять пити, вживати наркотики, займатися сексом, голосувати чи йти на війну. І це не тому, що ми вважаємо їх надто «недосвідченими», щоб щось вирішувати. Просто мозок підлітків не повністю сформований. Таке важко уявити, коли дивишся на їхні майже дорослі тіла. Я бачив 16-річних хлопців із бородами та волоссям на тілі, розвиненими м’язами на руках. Вони мали вигляд на всі двадцять шість. А цицькаті дівчата з широкими стегнами і макіяжем, якого б стало, щоб працювати в галузі торгівлі у Вегасі. Я не згадуватиму про суперечки, які мав із дочкою щодо одягу, в якому вона намагалася вийти на люди, чи з моїм сином, який присягався, що не збирається в компанії своїх шістьох друзів по дорозі з футбольного матчу купувати пиво за фальшивим посвідченням. Попри зовнішність підлітків, якщо ви зазирнете в їхній мозок, то не знайдете там зрілості й на копійку. Не брак досвіду призводить до того, що підлітки вирішують хибно. Вони просто не мають для цього «обладнання». От, зважте хоча б на думки Дженні тієї ночі, коли вона сиділа на ліжку:
Я заплющила очі й просто випустила чудовисько. Уявила його. Воно здавалося мені темною рухливою плямою без чітко окреслених меж. Можна лише розгледіти нерівності його грубої поритої шкури. Пам’ятаю, як це – відчувати його у своєму животі. Схоже на той дискомфорт, який відчуваєш на біговій доріжці перед стартом, чекаючи пострілу, але в тисячу разів сильніше. Я більше цього не витримувала. Почала знавісніло терти шрам. Тієї ночі я просто не могла зупинитися. Хотілося закричати, але я знала, що це не допоможе. З часу зґвалтування я кричала багато разів. Казала батькам,