Всього не забудеш. Венді Вокер

настрій кому завгодно, лише зайшовши до кімнати, розповівши одну зі своїх історій, просто всміхнувшись своєю неймовірною усмішкою. Тож я зайшла, і він мене побачив. Він замовк на мить, але аудиторія чекала, і він продовжив, хоч його очі блукали кімнатою, пильнуючи мене. Я ще не знала тоді його, але коли Шон уже націлився на когось чи на щось, то він як пітбуль, не зупиниться, поки не матиме те, чого хоче. А того дня він хотів мене.

      Теммі була гарною молодицею, коротке біляве волосся, великі карі очі. Коли ми вперше зустрілися, їй виповнилося лише двадцять чотири. Думаю, вона була виснажена материнством, але в основному своїм заміжжям із Шоном. Цікаво, що жінка використала образ пітбуля як порівняння у своїй історії. Пітбуль, кажуть, не розтискає щелеп, доки тварина, що потрапила йому в зуби, не помре. Я намагався в це не заглиблюватися. Пітбуль став розмовною метафорою, тож більшість людей вживають її, не розуміючи значення повною мірою. Але все одно, Теммі мала такий вигляд, неначе життя покидає її. Вона відмовлялася говорити про інтимні подробиці їхніх взаємин, але я відчував, що це важливо, тож старався, як міг, щоб жінка розслабилася.