Тепер уперед подався Коломієць.
– Такому, як я, – чи мені?
– Маємо зважувати кожне подібне рішення.
– Про що мова?
Андрусь випростався, повів плечима, знову поправив окуляри, пройшовся від стіни до стіни.
– Ви знаєте Схід України краще, ніж я чи будь-хто інший із народжених тут. Ви вже маєте непоганий послужний список. Проте біографія – суперечлива. Ви можете виявитися глибоко законспірованим агентом.
– Тю! Та це ж дурня повна!
– Ні, – мовив голомозий сухо. – Всякий, хто побував у кабінеті наодинці з офіцером НКВС, так, як оце ви, вже не викликає цілковитої довіри. Навіть якщо ви весь цей час воюєте з ними. Ось нещодавно намагалися врятувати одного, погрожували зброєю побратимові. Через совіцького офіцера могли вбити нашого.
– Та не збирався я нікого вбивати! Навпаки, полонених слід доставляти живими!
– І це ви писали, а я читав, – кивнув Андрусь. – Зрозумійте правильно: з таких ніби дрібних деталей складаються небажані ні для кого картини. З вами, друже Східняк, від самого початку все було дуже непросто. Змогли опитати кількох із тих, хто знав вас раніше. Хоча більшість побратимів загинула.
– Скажіть іще, що я, радянський агент, замітаю отак сліди! – вибухнув Максим. – Як ще Дунай до такого не додумався!
– До Дуная ще повернемося. Поки мова про вас.
– Ми вже добрих півгодини товчемо воду в ступі. Мені або довіряють, або ні. Я або перевірений, або перевірка виявила, що чотовий Східняк – прихований ворог. Так чи так.
Андрусь зупинився.
– Нещодавно Головний провід збирався на нараду. Ухвалене рішення поновити відрядження рейдових груп у глибокий тил ворога. Мета – закріплюватися, знаходити й вербувати невдоволених московським режимом людей. Готувати збройне повстання у віддаленій перспективі. У найближчій – розгорнути інформаційну, агітаційну, просвітницьку роботу серед заляканого, введеного в оману українського населення Центральної, Східної, Північної України. Крім того, передбачене проведення диверсійно-терористичної роботи. Фронт відходить на Захід, за всіма припущеннями – до кінця цього року перетне кордон. Тоді Схід Європи скуштує комуністичного раю так само, як два десятки років смакує ним Схід України. Тут, на цих землях, ми теж знаємо, що таке совіцька влада. Але поки ми єдині, хто має сили боротися й чинити опір.
– Чому?
– Та, інша Україна занапащена й упокорена страшним голодом і терором. Визвольний рух там ледь жевріє. Наша перевага – війна, яка ще триває. Вона хоч як виснажує Москву. Але лояльнішим Сталін до східних українців не став. За зібраними відомостями, всі вони записані в зрадники, бо кілька років перебували під німцями. Цього не пробачають, хоч це і не їхня вина.
– Хіба тут, у референтурі, чинять не так само? – зауважив Коломієць. – Я східняк, був під Совітами, працював на них. Отже, зрадник, щонайменше – підозріла особа.
Андрусь знову зняв, протер і почепив назад окуляри.
– То