– Ну, – зауважує він, – тепер ти виглядаєш значно краще.
– Я поспала після того, як ви пішли.
– Тепер ти мені розкажеш про все, що трапилося?
Вона відводить погляд.
– Не зараз, – каже. – Я мушу йти, уже спізнююся. Поясню іншим разом.
– І коли буде цей інший раз?
– Увечері, після репетиції. Гаразд?
– Так.
Вона підводиться, кладе своє горнятко й тарілку в умивальник (але не миє їх) і повертається до нього обличчям.
– Ви впевнені, що це добре? – перепитує.
– Так, усе гаразд.
– Я ще хотіла сказати, що знаю, що пропустила багато занять, але постановка не залишає мені часу.
– Розумію. Ти хочеш сказати, що гра в театрі важливіша для тебе. Було б добре, якби ти пояснила це раніше. А завтра ти прийдеш на заняття?
– Так. Обіцяю.
Вона обіцяє, але це ще не означає, що вона втілить у життя свою обіцянку. Він сердиться й дратується. Мелані погано поводиться, занадто багато минається їй просто так; вона вчиться користуватися ним і, мабуть, користуватиметься і надалі. Але якщо їй минається занадто багато, йому минається ще більше; якщо вона поводиться погано, він поводиться гірше. Якоюсь мірою в їхньому союзі, якщо вони й справді союзники, він веде, а вона йде назирці. Хай він про це не забуває.
Чотири
Він ще раз кохається з нею на ліжку в кімнаті його дочки. Йому добре з нею, так само добре, як уперше; він вивчає, як рухається її тіло. Вона рвучка, спрагла до нових вражень. Якщо він не відчуває в ній цілковитої сексуальної жаги, то лише через те, що вона ще занадто юна. Одна мить застигає в його спогадах: вона стискає ноги на його сідницях, аби притягнути його ближче, і, коли напружуються сухожилля на внутрішньому боці її стегон, він відчуває сплеск радості й бажання. «Хтозна, – думає він, – може, попри все в нас є майбутнє».
– Ви часто таке робите? – питає вона згодом.
– Роблю що?
– Спите зі своїми студентками. І з Амандою теж спали?
Він не відповідає. Аманда – тоненька білявка – теж відвідує його курс. Але вона його не цікавить.
– Чому ви розлучилися? – питає Мелані.
– Я розлучався двічі. Двічі одружувався і двічі розлучався.
– А що сталося з першою дружиною?
– Це довга історія. Розповім тобі її якось іншим разом.
– У вас є фотографії?
– Я не колекціоную фотографії. Я не колекціоную жінок.
– А хіба я не просто експонат в колекції?
– Ні, звичайно, ні.
Вона встає, обходить кімнату, збираючи свій одяг, анітрохи не соромлячись, наче залишилася сама. Він звик до жінок, котрі одягаються і роздягаються значно сором’язливіше. Але жінки, до яких він звик, не такі юні та не мають таких досконалих форм.
Того ж дня пообіді, постукавши у двері його кабінету, досередини заходить молодик, котрого він раніше не бачив. Не чекаючи на запрошення, гість сідає, оглядає кімнату і з виглядом поціновувача киває