Отже, вона – не надто пристрасне створіння. А може, обрала шлях манівцями, аби попередити його, щоб не набридав?
– Я збираюся влаштувати сяку-таку вечерю, – каже він. – Приєднаєтеся до мене? Усе буде надзвичайно скромно.
Схоже, вона вагається.
– Ну ж бо! – наполягає він. – Скажіть «так»!
– Гаразд. Але спочатку мені потрібно зателефонувати.
Телефонна розмова триває довше, ніж він очікував. Він чує, як долинає з кухні бурмотіння, помережане паузами.
– Які у вас плани щодо кар’єри? – питає він згодом.
– Драматургія та дизайн. Я пишу свою дипломну роботу в театрі.
– А чому ж тоді обрали курс романтичної поезії?
Мелані замислюється, наморщивши носа.
– Здебільшого я обрала його через атмосферу, – озивається вона врешті. – Я не хотіла знову братися за Шекспіра. Його вже вчила торік.
Приготована ним вечеря справді скромна: тальятеле[16] з анчоусами під грибним соусом. Він дозволяє їй порізати гриби. Решту часу вона сидить на ослінчику й спостерігає, як він готує. Вони вечеряють у вітальні, відкривши другу пляшку вина. Мелані їсть без упину. Здоровий апетит для такої стрункої дівчини.
– Ви завжди готуєте самі? – запитує вона.
– Я живу один. Якщо сам не приготую, ніхто не приготує.
– Ненавиджу готувати. Гадаю, мені варто навчитися.
– Чому? Якщо ви справді ненавидите це, поберіться з тим, хто вміє готувати.
Удвох вони уявляють собі цю картину: юна дружина в незугарному одязі та крикливих прикрасах уривається до вхідних дверей і нетерпляче принюхується; чоловік, безбарвний містер Праведник у фартуху, помішує щось у каструльці серед клубів пари. Ролі змінюються: матеріал для буржуазної комедії.
– Це все, – каже він, коли в тарілці не залишається нічого. – Десерту немає, хіба, якщо хочете, можете з’їсти яблуко або йогурт. Пробачте, я не знав, що в мене буде гостя.
– Усе було чудово, – каже Мелані, допиваючи вино й підводячись. – Дякую.
– Не йдіть ще. – Він бере дівчину за руку й веде до канапи. – Я хочу вам дещо показати. Ви любите танці? Не танцювати, а танці? – Він вставляє касету до відеомагнітофона. – Це фільм, знятий чоловіком на ім’я Норман Макларен.[17] Досить старий. Я натрапив на нього в бібліотеці. Цікаво, як він вам сподобається.
Вони сідають пліч-о-пліч і дивляться фільм. Двоє танцюристів виконують свої па на голій сцені. Їхні зображення, зняті за допомогою стробоскопу, перетворюються на привидів, розпускаються позаду них віялами, змахами крил. Чоловік уперше побачив цей фільм чверть століття тому, але він і досі захоплює: мить теперішнього і минуле цієї миті ненадовго застигають в одному й тому ж просторі.
Йому хочеться, щоб дівчина теж захопилася фільмом, але він відчуває, що їй байдуже.
Коли плівка закінчується, вона встає й обходить кімнату. Підіймає кришку фортепіано й натискає на середнє до.
– Ви граєте? – цікавиться Мелані.
– Трохи.
– Класику