Кожен із двох центрів влади (гетьманська адміністрація й іноземне командування) дорікав іншому з приводу його вад і докладав зусиль, щоб позбутись власних. Зокрема, долаючи корупцію серед підлеглих, австро-угорське командування вдавалось до різних заходів, часом відверто безглуздих. Так, у серпні 1918 р. вийшов наказ командувача, звернений не до підпорядкованих йому військовослужбовців, а до єврейського населення України. Звинувативши «темні елементи» серед єврейства у тому, що вони схиляли австро-угорських вояків до скоєння злочинів, командування погрожувало «виключними заходами» єврейській спільноті в цілому[100].
Добре усвідомлюючи, що знизити рівень напруги у суспільстві зможе невідкладне проведення аграрної реформи, австро-угорські і німецькі представники тиснули на уряд Української Держави, вимагаючи пришвидшити роботу над аграрним законопроектом. Навіть імператор Вільгельм ІІ говорив про це гетьману під час його візиту до Німеччини. Австро-угорське командування у серпні 1918 р. спробувало самостійно організувати продаж поміщицької землі селянам. Командирам австро-угорських частин було доручено усіляко спонукати до цього великих землевласників[101].
Зрештою, цих зусиль виявилося замало. Основні недоліки внутрішньої політики Гетьманату – зволікання із земельною реформою на користь селянства, свавілля карателів і недостатньо висока спроможність силових структур – залишались неподоланими. Член Ради міністрів Української Держави В. Рейнбот зазначав у спогадах: «Но время шло, а украинская государственность не укреплялась. Основание для ее создания имелось налицо и выбрано было правильно – хлеборобы, но нужно было укрепить это основание образованием многочисленного класса земельных собственников, и вот это не было осуществлено. […] С парцелляцией крупной земельной собственности не торопились, армии создать не поспели (может быть, и нельзя было поспеть), а успели восстановить против себя сельское население действиями летучих отрядов опричнины»[102].
Таким чином, державна влада в Україні створила умови для зростання і загострення протестних настроїв у селянському середовищі. Завдяки політичним прорахункам уряди УНР і Української Держави збільшили кількість незадоволених і підвищили рівень невдоволення. Первісний план заспокоєння країни був цілком раціональний: відокремити від основної маси селянства і знешкодити злісних порушників, а більшість сільського населення умиротворити, задовольнивши його життєві потреби, – багатшим селянам дати додаткову землю, бідніших вивести зі сфери сільського господарства, запропонувавши їм заробіток в інших галузях економіки або за кордоном.